– Логчно, - погодився Тейлор.
– Та й псля програних пар я вже мало сумнваюся, що у ваших висновках нема правди. Хоча б часточки. Тому з радстю слухатиму вас дал.

– А як вам наш новий знайомий - мстер "Ункас" - з своми дивними "привтами"?
– запитав Лисиця.

– Що ж тут удш...
– замислився поет.
– Яким кого вже сотворить Господь... Така його доля. можемо лише поспвчувати. Хоча... Здаться, вн щасливий у тому свому вигаданому свт. Та й батьки молодц. Так реалстично пдтримують хлопцев люз.

– А як вн напав на отого "голлвудського красеня"? Та ще й прзвисько йому прилпив. "Дволикий".

– Вас вн теж не обминув.

Точно. Вчора хлопець назвав Лисицю "Соколиним Оком", тобто Натанелем Бампо, добрим другом Ункаса та Чингачгука з романв сера Купера. Цкаво, чому вн вибрав саме Лисицю?

Коли Богдан запитав про це у Тейлора, той, стенувши плечима, вдповв:

– Мабуть, таким вн його уявля, того мисливця Бампо. Хоча зачекайте, - поет пильнше придивився до приятеля, - а у вас справд щось вд мисливця.
– вн, не втримавшись, голосно зайшовся смхом.

– А що, - почав пдгравати Богдан, коли смх затих, - може, вн справд мав рацю? Адже мо прзвище говорить саме за себе. Лисиця, Фокс - непоганий мисливець. Хитрий. Обережний. Спритний.

– Точно. Виходить, що обрав вн вас таки не випадково?

– Угу. Ще й стрлою "привтав".
– Лисиця став майже серйозним. Коли в тебе майже влуча стрла - не до жартв.

– Та витвка, гадаю, всього-на-всього просте шибайголвство.
– Однак сказавши, поет умить посерйозншав: - Чи, може, то не вн?

Вдповдь повисла й не рухалась. Завмерла. Причалась. Очкувала, наче сама - мисливець у засдц.

Богдан пдввся, дстав з шафи стрлу, оглянув, оцнюючи пдкинув сказав:

– Непоганий жарт. На меж з смертю... Але якщо це не Мартн, тод хто? Я тут уперше. ворогв нажити ще не встиг. Хоча, може, серед вдпочивальникв... Але для цього треба сховатися в кущах. Мати лука з стрлами. А вс, хто зйшов з катера, стояли перед пансонатом. А потм зайшли до нього. Та й навщо так "вигинатися"? на що цим хотли натякнути?

Тейлор узяв стрлу й теж обдивився з усх бокв.

– А красень "Дволикий" таки недаремно занепоковся, - повв авторитетно вн.
– Нею й справд можна вбити. Проте, якщо врити "Чингачгуку", чи, точнше, мстеров Казандзаксу, таке неможливе. Щоб це зробив його син.

У двер постукали. Богдан вдчинив. На пороз - лена (товстокоса вихователька Мартна). Чоловки здивувалися цй появ.

– Доброго ранку, джентльмени, - привталася двчина.

Богдан Тейлор вдповли.

– Заходьте, будь ласка, - запросив Богдан, але двчина не зрушила з мсця.

– О н, дякую. Я в такй справ, що заходити не обов'язково, - несмливо почала вона.
– Мен потрбна ваша допомога... Замок. Вн перестав працювати. Не вдмикаться. Чи не могли б ви зарадити? Бо до Андреаса бгти не хочу. Вн уже два рази вдмикав. Знову почне...

– Якщо мова заходить про допомогу жнц, я забуваю про все на свт йду, куди б мене не покликали, - грайливо видав Богдан.
– Але для цього мен потрбна одна дрбничка - переодягтися.

– Гаразд. Я зачекаю.

Богдан зачинив рушив до шафи.

– Початок курортного роману?- "пдколов" Тейлор, коли Лисиця вдчинив дверцята.
– Один з мльйона варантв?
– Смх.
– Молодий вождь пуска у ваш бк стрли мисливськ, а його вихователька - Купдонов? Ну-ну... Так-так... Еге ж... Еге ж...

От "ну-ну" й "так-так" разом з "егежами", здавалось, говорили бльше, нж решта фраз. Вони зголоднлими п'явками впиналися в Богданове серце з насолодою присмоктувались. Проте вн залишався незворушним. спокйно вдповв:

– дть з мною, мстере Тейлор, щоб потм не було няких нсинуацй. Це всього лиш "гумантарна допомога". Таких свдкв не знищують.

– А у вас, я бачу, мцн нерви, друже, - запустив "холодну голову" Марк.
– вивести з рвноваги мстера Фокса не так уже й легко.

У словах поета звучала повага. Навть захоплення.

– Не завжди, - сухо вдрзав Богдан.
– нколи починаю брататися з торнадо. тод називаюсь "мстер Тайфун".
– Але Тейлор, схоже, залишився при свому. Вн почав неголосно, але з виразною нтонацю:

Ти бльш не стукай у вкно мого життя,

Й не виринай зненацька з небуття,