Й не смйся так смертельно-звабливо,

Бо це не доведе нас до пуття.

н тоб, н мен цього не треба...

Тож не затьмарюй син мого неба...

Лисиця швидко переодягся. чоловки, залишивши номер, рушили за гувернанткою. Але не на край свту. Хоч як не шкода...

27 вересня 1993 року, острв Авг, 09 год. 24 хв.

Мешкала мс Стефанопулос у двст першому номер. По-сусдськи з Тейлором. Коли йшли коридором, розминулися з "Гойко Мтчем". Той, одягнутий у легкий тенсний костюм "adidas", вийшов з двст третього номера й почимчикував, скорш за все, на прогулянку.

Богдан узяв з рук двчини ключа, помтивши, що вона ма красив руки з тонкими довгими пальцями бездоганним манкюром. Та й зовн симпатична. У цьому переконався лише зараз. "Що ж, - "зарах.", - промайнуло в голов.
– Учора ж нчого особливого в нй не помтив".

Проблему владнали за хвилину. Богдан, наче досвдчений квартирний злодй, трошки почаклувавши, розчинив двер, за що одержав вд мс Стефанопулос щиру подяку. - разючу посмшку. Яка насипала на п'явок сол.

– Без чоловчих рук нде не обйтися, - радо сказала двчина, але тут же рзко додала: - У господарств, звичайно.

одразу запалали щоки.

– Так-так, - промовив мстер Тейлор, дивлячись при цьому на Богдана, - чоловки - найголовнш стоти на Земл. Псля жнок, звичайно.

Ус засмялись. Усмшка лени остаточно довела обом, що гувернантка "взагал, так нчогенька".

– А скажть, мс Стефанопулос, - поцкавився Богдан, коли двчина взялась за ручку, щоб зникнути в номер, - кухар мстера Казандзакса, випадково, не француз?

Двчина хмикнула , не вдповвши, зачинила за собою двер.

Тейлор, дивлячись на зачинен двер, став читати:

Отут колись стояли: я ти

в оч одне одному дивились.

Стояли довго, зрки втомились

Свтити нам крзь тисячн свти.

Вздовж вулиць цих колись блукали ми,

Рука в руц, з надю надя...

Знов плаче бдне серце рад,

Як бачу з листу жовт килими.

А там, пд кленами, сказала ти колись,

Що наше щастя, мабуть, заблудилось...

О, бдне серце, як же ти молилось,

Шляхи щоб наш бльш не розйшлись.

– Ну-ну, - закивав Лисиця, - вам би тльки познущатись.

– Не тльки, - рончно вдповв поет.

27 вересня 1993 року, острв Авг, 09 год. 35 хв.

У ресторанчику людей небагато. Два "ветх ддки" - один столик. Патлатий худий хлопець - ще один. Третй столик - схожа на черницю поважна дама. Вона пдозрло провела поглядом Лисицю й Тейлора, поки т й соб сли, а потм продовжила трапезу.

З'явився елегантний офцант попростував до нових вдвдувачв. Т зробили замовлення й стали чекати. Мстер Тейлор дуже здивувався, коли почув назву страви, яку замовив Богдан, - "епграма з ягняти". Але виршив не розпитувати, поки не побачить увч того кулнарно-лтературного витвору. Тому почав здалеку.

– А скажть, мстере Богдан, чому ви запитали мс Стефанопулос про тутешнього кухаря?
– поцкавився поет, розгортаючи серветку.

Богдан пдсунувся з стльцем ближче до столу й посмхнувся:

– Я бачив, що це питання постйно готове злетти з ваших вуст. Але поцкавились ви аж тут. Чому?

– Мен здалося, що з ним пов'язана якась тамниця. Тому й хотв поговорити без зайвих вух, - пошепки мовив Тейлор.

– Шкода вас розчаровувати, але - жодно тамниц. Хотв почути пдтвердження чи спростування свого здогаду. Просто вчора нас годували за звичаями французько кухн. Ви не помтили?

– Н, - змшуючи розчарування з подивом, протяг поет.

– А я помтив одразу. Захоплююсь французькою кухнею. Правда, бльше люблю ласувати, нж готувати, та все одно, - жваво повв Богдан.

– в чому ж, якщо це не "секрет фрми", полягають от звича?

– Найперше - сувора послдовнсть подач страв. Починають з холодних закусок. Дал йдуть гаряч, але перед ними можуть подати, ну, скажмо, диню, а не лишають на десерт. Псля гарячого - основна страва - м'ясне або рибне. Але тут сну одне застереження: якщо в меню включене те, й нше, риба повинна з'явитися на стол першою. Дал йдуть овоч, без котрих французький обд обходиться дуже й дуже рдко. Салат змнюють сири. Потрбно сказати, що х у Франц виготовляють у форм невеликих головок, нарзають до столу трикутними шматочками. Псля сирв подають так зване "антреме". У буквальному переклад це слово означа "мж стравами". "Антреме" - це креми, ароматизован апельсином, кавою, шоколадом; суфле, млинчики, пончики. Ус ц солодощ мусять створити плавний перехд до десерту. Нердко "антреме" замню сам десерт, псля якого податься кава... Друзяка Ларошфуко мав рацю, коли говорив: "сти - це потреба, умти сти - мистецтво".