– Складаться вражання, що ви спецалст у кулнар, а не флолог. Дякую за змстовну лекцю.

– Одне ншому не заважа, - пдтримав добрий гумор Лисиця.
– А торт учорашнй пам'ятате?

– Так, - вдповв поет.
– Вн мав форму велетенського серця. Мен тод ще добрий шмат дстався. З шикарною кремовою трояндою.

– Пробачте, мстере Тейлор, - захвилювався Богдан, - мен треба вийти.

На виход зткнувся нс у нс з "Дволиким" ввчливо дав йому дорогу. "Дволикий" пройшов до зали, св за вльний столик заходився чекати на офцанта. Той з'явився за клька хвилин, несучи замовлення Тейлора й Богдана. Залишивши жу й напо, вн пдйшов до нового клнта, узяв замовлення вкотре зник.

Поет отримав свй ростбф та легке червоне вино. Богданов ж на великому блюд принесли грку картопляного пюре з викладеною на вершин квткою з семи зелених горошин. Пднжжя грки обведене двома колами: першим, тонким, теж з зеленого горошку, другим, значно товстшим, у якому чергувалися котлетки й трикутн шматочки м'яса, укрит дрбненькими хлбними крихтами. Надт на ксточки чотири папльйотки, що роздляли м'ясне коло на чотири рвн дуги, завершували цей "язикопроковтувальний натюрморт". Бля страви офцант поставив склянку з червонуватим напом. Тейлор не без зацкавлення дивився на цей кулнарний витвр. Вн твердо виршив: коли повернеться Лисиця, обов'язково скуштувати ц звабливо страви.

За клька хвилин офцант з'явився знову й попрямував до столика "Дволикого", несучи замовлення. Серед ншого - порцю морозива з шоколадом горхами.

"А цей красунчик з голлвудською зовншнстю такий же сластьон, як Лисиця", - подумав поет.

Новим охочим попости став "Гойко Мтч". У знайомому вже тенсному костюм з скрученою в трубочку газетою вн пройшов до вльного столика й "окупував" його. Поки не було офцанта, розгорнув газету й почав роздивлятися.

З'явилися близнюки. Учора поет х наче не бачив. Не помтив просто. А може, - залишилися з минулого зазду. Таке теж може бути. Йдучи, про щось неголосно говорили. Теж обрали вльне мсце. перемовлятися продовжили.

Псля них пдтягнувся "Японець". теж св окремо. Ресторанчик наповнювався поступово. роботи в офцанта та кухарв додавалось.

А ось Богдан. Непоквапом крокував залою. Обличчя значно спокйнше. Його мала людина, що вдало виконала чись прохання тепер почуваться задоволеною.

– Чудово, - весело кивнув Лисиця, пдсуваючи стлець.
– Мй "невеличкий злободенний врш" з ягняти вже готовий? Тод почнемо.

Заходився прилаштовувати серветку.

– Я хотв би, - повв дал вн, - щоб ви теж скуштували цю смакоту.

– Не вдмовлюсь.
– Слина гайнула сама собою.

– Гаразд, - сказав Лисиця.
– Але погодьтесь, яке вишукане й водночас недоречне поднання - назва лтературного жанру й баранина. А мж ншим, сну цла легенда. Колись давно, у старй Франц, одна юна маркза почула вд сусда за столом, що напередодн його частували чудовими епграмами. Повернувшись додому, вона наказала кухарев приготувати цю страву на вечерю. Одначе кухар виявився не з простакв, сам вигадав . Отак завдяки елементарному невгластву й великй винахдливост серед страв французько кухн з'явилась "епграма з ягняти". А ще кажуть, що невгластво шкдливе. У нашому випадку все вдбулося якраз навпаки.

Богдан в з задоволенням. Свже морське повтря явно розпалило шалений апетит. Тейлор, покуштувавши "епграми", похвалив взявся до ростбфа. теж не вдставав.

За клька хвилин зайшли Крстн з чоловком. Неповторна, у черговй сукн, вона здавалася ще приваблившою, нж учора. хоча сьогодншня одежа зовсм закрита, ця обставина аж няк не вплинула на присутнх чоловкв, хтив погляди яких Крстн поглинала, наче сонячна батарея, з кожним кроком усе збльшуючи кльксть збрано енерг. Вд то енерг вона починала свтитися ще яскравше у гордй крас та неприступност. Це, звсно, не подобалося войовничому супутников.

Коли пара проходила повз "Дволикого", Крстн ледь помтно, майже самими очима посмхнулась. Обрала такий момент, коли обличчя не могли бачити н "законний", н присутн. лише Богдан з Тейлором крам ока загледли оте непомтне "послання".

"Що ж, - подумав Лисиця, - роги - одвчна прикраса чоловкв красивих дружин. тяжка ноша". вже вкотре згадав свою шлюбну катастрофу. Яка ж вродлива Рена! Фантастично! Правда, вона примудрилася почепити Богданов щось схоже на роги, навть не ставши дружиною. Зупинившись за крок. раптом... Лисиця прозрв. - страшенно зрадв. Зрадв уперше за весь той час, що пройшов псля "майже одруження". Зрадв, як це ранше вн умв робити у тому, докатастрофному житт, де все здавалося накшим - свтлим чистим. Чи, може, тльки здавалося?.. Зрадв вд того, що подружн життя з Реною розладналося не почавшись. Що вн лишився вльним, а роги оминули його голову. заспоконня примним теплом розлилося усм тлом. А отой маленький пстолет, що усе ще продовжував лежати на дн валзи, здався непотрбом великою дурницею, так само, втм, як сам невдалий шлюб.

– А мен все ж дивно, - почав Тейлор, коли закнчували снданок, - чому це ви не замовили морозива?

– Браво, мстере Тейлор, - з щирою радстю вдповв Лисиця.
– Ви буквально прочитали мо думки.

– Тод я замовляю дв порц, - зробив царський жест поет, нби в його жилах текла кров пращура-купця-гультпаки, - одну призову, а ншу - для себе. Мене, знате, теж потягнуло на солодощ.

Коли принесли морозиво, Богдан накинувся вдразу. Поет виршив гарненько розмшати. Але почати сти йому не дали. До них швидко наблизилась Крстн.