– Вибачте мою нахабнсть, джентльмени, - почала прохацьким тоном вона.
– Але тод, на палуб, ми не встигли як слд познайомитись. Хочу це виправити. Мене звати Крстн Брссон.

Чоловки представились.

– Тут така ситуаця..., - повела невпевнено Крстн.
– Ми з чоловком - його звати Альбер - побились об заклад. Я сказала, що домовлюся з шановним поетом про творчий вечр. Гадаю, це буде цкаво. Коли сво твори чита автор, вони наче оживають по-справжньому, стають зримшими, такими, якими вн х задумував. Ви - людина, в лтературних колах вдома. Тож багатьом навть сама присутнсть запам'ятаться надовго. Як раптовий доторк до вчного. Що скажете?
– Крстн подивилась на Тейлора таким благальним поглядом, що навть якби вона зараз попросила його погодитись визнати себе автором "ллади" та "Одссе" потм у цьому статус провести творчий вечр в Афнах, вн все одно здався б. Та молода жнка, схоже, думала накше. для того, щоб поета дотиснути остаточно, додала:

– Альбер, ви тльки уявть, каже, що в мене нчого не вийде... Насмхаться... Я ж псля вдпочинку розпочинаю працювати репортером на чоловковому телеканал TV/AB. Вн, правда, до сих пр ще не зовсм погодився. Не врить у мене. А мен - ви навть не уявляте - настльки сильно хочеться! Просто не можу дочекатися, коли взьму мкрофон стану перед камерою. Тому - рятуйте. У першу чергу - мою вру в себе. Благаю, не вдмовте. Для мене це надзвичайно важливо.

Лисиця й Тейлор поглянули на Альбера. Той спостергав, не приховуючи посмшки. Знущально. Скептично. Це стало останньою краплею, Тейлор ршуче сказав:

– Скажть чоловков, що вн програв.

"Манекенниця" зробила рух назустрч поетов. Богданов здалося, що зараз станеться неймоврне: Крстн повисне на поетовй ши та зацлу його. Перша думка - поцкавитися у мстера поета, як у нього з фзичною формою з якою швидкстю вн бга стометрвку. Та жнка зупинилася, лише грайливо пдморгнувши чи то тльки Тейлоров, чи обом вдразу. Богдан подумав про роги. Тейлор - про сво молод роки. Неважко здогадатися, про що подумав Альбер...

Крстн розвернулася й хотла пти, але Марк почав:

Любть поетв ще живими

(Як, звсно, за що любить),

А не тод як домовини

Над ними дошка загримить...

Нма сховала домовина...

А тут його - до святих,

Та не кона вн, людина...

Любть поетв ще живих.

Красун довелося повернутися до Тейлора й послухати.

– Я подумаю, - сяйнула вона такою чарвливою усмшкою, що вд не розтануло б навть усе замерзле в Гперборейському океан. А не те що серце якогось там поета. Хай талановитого. Хай поважного.

– Я чекатиму, - знайшов силу пдграти вн.

Красуня пшла. А Тейлор нахилився до Богдана тихо прочитав:

Незчумось - як свтла вмить не стане...

Незчумось - ми вже без одеж...

Незчумось, коли для нас настане

Чарвна нч вседозволу й безмеж...

Лисиця змовницьки пдморгнув.

До зали зайшов мстер Казандзакс голосно, наче середньовчний глашатай на мськй площ, повдомив:

– Лед та джентльмени. Запрошую охочих взяти участь у кубку "Прер" з тенсу. Початок за дв години на нашому корт. Ракетки можна одержати в мене. Головний приз - великий торт-кубок, яким переможець матиме честь усх пригостити.

Пролунали схвальн вигуки й аплодисменти.

– Отже, за дв години, лед й джентльмени - повторив "глашатай" одразу ж поспшив у численних невдкладних справах.

Тим часом бля Богдана, Тейлора й Крстн, що так не встигла вдйти вд компан, з'явився "Дволикий" , подарувавши пожмакану посмшку, мовив:

– Дозвольте вдрекомендуватися - Керр Лукас.

Ус теж назвалися.

– То що, джентльмени, - сказав "Дволикий", - схрестимо ракетки за кубок "Прер"?

Крстн спалахнула образою:

– А чому це лише "джентльмени"? По-мому, мстер Казандзакс запрошував охочих. Це по-перше. А по-друге: ви що, у мен гдного суперника не бачите?

– Даруйте, люба, - увмкнув задню передачу "Дволикий", - я не пдозрював, що мо невинн слова можуть вас образити. Дивлячись на вас, починаш думати, що такй жнц треба брати участь у свтових конкурсах краси, де ви, безперечно б здобували перемогу за перемогою, а не сперечатися на корт (та ще й з чоловками!) за право пригостити всх тортом. Яким би кулнарним супершедевром вн не був. Навть зважаючи на досить пристойну квалфкацю тутешнього кухаря.

Мстер Лукас, як здавалося збоку, битий дипломатичний вовк, швидко викарабкався з незручно ситуац, у яку сам же себе й загнав. Ус зрозумли: Лукас - не з простакв. зна, куди, де й коли яке слово треба вставити.

– все-таки, - не гасла Крстн, - попри вашу улесливу риторику (розцнюю як намагання усунути сильного конкурента) я йду одержувати ракетку!

Вона зараз - нестримна, руйнвна й нещадна сила, ставати на перешкод якй дорвнювало смертному вироку. Без шансв на помилування. Н тепер, н в майбутньому. Коли оголосять амнстю.