– Та н, бабуню, - заспоков Сергй, - я не застуджуся, я взагал то й зимою в ополонц купаюсь, нчого.

– А-а-а, це ти, значить той, як його, - замислилася бабуся, - кит?

– Морж, - поправив , посмхнувшись Сергй.

– Так, так, морж. Авжеж морж. От стара дурепа, - вилаяла себе бабуся.
– А ти молодець. морж, всташ рано. А хто рано вста, тому й Бог да.

– Та морж, то я морж, а щодо вставання, то чесно кажучи, ранше все ж любив довгенько понжитися в постел, поспати подовш, адже ж лягав я зазвичай досить пзно. Це вже я тут, у вас разом з сонцем встав. Аж самому дивно. Та ще встав так легко з задоволенням. Пробгся, скупався. Зараз така наснага в кров виру, що аж "ух"!
– вн розввши руки, знов дихнув на повн груди.
– задум у мене щодо вашо церкви виник, що "ого-го". Бачите, я тут у вас навть сплкуватися почав якось вигуками - "ух", "ого-го" - як соловей. Все, вибачте, побжу. Нема вже терпння. Взьму сво пензл - в храм. Задум грандозний! Як добре, що храм тут зовсм поруч, - повернувся вн прнув у хату.

А Горпина Степанвна, проввши його залюбленим поглядом, повльно й старанно трич перехрестила двер, за якими щойно зник Сергй, ще довго радсно дивилась йому вслд.

Вже за хвилину Сергй, одягнутий у свй улюблений срого кольору льняний просторий робочий костюм зручн кросвки, наближався до храму, знову й знову з насолодою всотуючи всю душею його неповторну красу - будвнич таки справд постаралися на славу. Аж раптом - спершу Сергв здалося, що це просто примарилося - вн побачив, що наче б то двер храму прочинено. Якась неясна тривога замлола пд серцем. Вн пдйшов поближче - так, двер дйсно було прочинено. Сергй думав уже сповстити про це отця Михайла, але виршив все ж спершу розглянутися тут сам, адже, кнець-кнцем, був вн не останнм бйцем, як дйде до дла, то з двома-трьома злодюжками впоратися зум. Поставивши валзу, потихеньку, за всма правилами, засвоними пд час служби в Арм, вн пдбрався до прочинених дверей, принишк, прихилившись спиною до стни, наче пробуючи в не втиснутись, водночас намагаючись почути найменший шурхт, що мг би долинути з середини, побачити крзь щлину хоч найменш ознаки чись присутност...

Тиша. Пустота. Дивно. Тод вн рвучким рухом розчинив, наче розчахнув, двер, миттво опинившись у двернй пройм, намагаючись якнайповнше використати цю виршальну мить, щоб оцнити обставини , в залежност вд небезпеки, чи то кинутися в бк, прихистившись за стною, вже потм приймати ршення, чи то кинутися вперед , як це х навчали в ДШБ, перекинувшись через голову вперед, перекинутись вправо чи влво - а там вже логка двобою пдкаже подальш д. Але тут Сергй раптом завмер, ноги неначе прикипли до земл. Посеред храму на колнах, притиснувши складен руки до грудей, перед запаленою свчкою молитовно стояла Оксана в довгй сукн темного кольору, мабуть, срого - Сергй вдразу в напвтемряв не мг розпзнати колр. Запалена свчка вихоплювала з внутршньо сутн храму Оксанину голвку в темнй же хустин, двчина стояла боком до Сергя, було зрозумло, що не могла його не бачити хоча б боковим зором, але якщо й бачила, то зовсм няк цього не виявила, тим паче що на не хлинув потк враншнього свтла з розчинених Сергм дверей - жодного поруху, жоден м"яз не здригнувся на обличч. Чи вона бачила Сергя, та не видавала цього, а чи й насправд була заглиблена в молитву настльки, що не помчала нчого навкруги? Сергв раптом знову примарилася Богоматр-отроковиця Сурбарана.

Деякий час вн стояв, не в змоз вдрвати очей вд цього неочкуваного видива, але врешт оговтавшись, тихенько причинив двер храму, взяв залишену ним неподалк валзу й пшов до затишно розташовано неподалк пд кущем бузку лави, зручно всвшись на цй лав, прикипв замряним поглядом до храму, який зараз видавався йому якоюсь казковою мушлею, що хова в соб чарвну перлину - аж ось зараз мушля розкриться й подару свтов неймоврну красу ц перлини. Сергй розташувався на лав так, що храм опинився якраз мж ним сонцем, яке вже повнстю вийшло з-за обрю, але було зовсм закрите вд Сергя храмом, навколо якого, мов дивовижний нмб, сяяло свтло вд схованого за храмом сонця, так що складалося враження, наче це сам храм ся на тл нжно прозорн травневого неба. Сергв ж видалося, що це сяйво ллться з середини храму, не вд запалено Оксаною свч, а вд того молитовного полум"я, що горло, мов свча, у зверненй до Бога душ Оксани.

Через деякий час двер храму прочинились, Оксана повльно вийшла, тихенько зачинила двер, стала обличчям до храму, трич розмрено перехрестилась схилила голову, потм повернулася й свою повльною грацйною ходою пшла, неначе попливла до Сергя. Так, вона дйсно була в темно-срй сукн й такого ж кольору хустин. Сукня була набагато довшою, анж вчорашня коричнева, але так , як вчорашня надзвичайно личила двчин й була якогось свордного незвичного покрою, принаймн в магазинах, тим паче в наших, таку сукню вдшукати навряд чи вийде так просто, Сергй як художник вже дещо в цьому тямив. При наближенн вн мимовльно встав з лави, навть не встав, а просто таки пдскочив, подумав, що вийшло це в нього якось не зовсм...

– Доброго ранку, - пдйшовши ближче, промовила Оксана з свою чарвливою напвпосмшкою-напвзадумою, зрозумвши його невльне замшання, присла на лаву.

– Доброго ранку, - вдчув себе вже вльнше теж св поряд соб Сергй.
– Я, чесно кажучи, няк не сподвався побачити тебе тут, тобто,- затнувся вн, вдчувши, що допустився, мабуть, образливо для Оксани помилки, - тобто, вибачаюсь, вас, вас Оксано побачити тут у храм так рано.

– Та що ти, Сергю, не переймайся, не треба тако вже прикро офцйност, - вона так вдало знову розрядила не зовсм зручну для Сергя ситуацю, так просто, без зайвих реверансв перейшовши на "ти", неначе поплескавши його по-дружньому по плеч, в цьому не було й натяку на якусь фамльярнсть, зверхнсть чи розв"язнсть, це було так доречно, так природно й ненав"язливо, Сергй разом з великою вдячнстю вдчув надзвичайну полегксть у сплкуванн, так наче вони знайом з самого дитинства.
– Я ж бо теж няк не сподвалася тебе побачити тут так рано, адже передбачала щодо тебе мську звичку вставати досить пзно. А я звикла, як природна селянка, вставати рано з самого дитинства, а зараз в монастир тим паче встамо рано для враншньо молитви. Й до цього храму я приходжу щодня вранц попросити в Бога не обйти милосердям цього нового прихистку для люблячих його, та й взагал храм не повинен бути без молитви, храм без молитви - це все одно, що день без сонця. Храм не може порожнти без молитви.

– Я прекрасно тебе розумю, - Сергй дйсно розумв .
– А щодо мене, то ти знову ж таки права, я таки звик, живучи в мст вставати пзно. А тут, я навть сам соб дивуюся, скочив сьогодн разом з сонцем, навть не подумавши, що можна ще понжитися в постел, бадьорий, радсний, пробгся берегом Днпра, скупався - гайда в храм працювати, працювати й ще раз працювати...

– Так, так, а тут я на завад.

– Та що ти, Оксано! Як це на завад? Та я...

– Добре, добре, це я так , жартую, - поблажливо промовила Оксана.
– Просто я так зрозумла, що ти виршив, що в храм злод, судячи з того, як рвучко ти розчахнув двер в готовност кинутися в бй.

– А ти помтила?
– знову трохи знтився Сергй.
– Я думав, що ти була настльки зосереджена на молитв, що навть не помтила мене. А ти навть здогадалась про мо намри.

– Як же тут не здогадатися, якби ти тльки бачив у цей час сво обличчя, - вона знову поблажливо посмхнулася, - як тут не здогадатися. Звичайно ж бачила, але це нтрохи не завадило мой молитв. Жаль, звичайно, що моя присутнсть не дала тоб здйснити герочний вчинок, - цей невинний жарт зовсм не прозвучав удливо в устах Оксани, Сергв захотлось вдверто все пояснити.