... Н, це не були спомини про т повсякденн подробиц його буденного снування, в яких вдбувалося його духовне переродження, це була якась фантасмагорична алегоря почуттв, думок, осяянь, в яких вдродився тод в його грховному ств Бог, в яких зараз все це зринуло миттвим спалахом спомину про те, яким мзерним жалюгдним видалося тод Сергв те снування, яке до того часу видавалося йому не лише природним достойним, а взагал дино можливим снуванням - снування завдяки утримуванню душ у межах осягнення вчних марнот... Але ж знову знову на вулицях безликий натовп розчаху нас навпл - по меж розп"ято стини межа терпння вола розтином мж пеклом навколишнього життя рам душ, як дткнулися колнами сво страждань до заповтно земл божественно благодат. боляче стискаться серце у намаганн запобгти язичницькй спокус назвати факрською ту мелодю милосердя, яка отруйн змн звиви шляхв незвдност наших доль приборку впокорюючою гармоню Його м"я: адже у цьому мен й тепло долон батька на провиннй дитячй голвц грховност людсько щирсть материнсько сльози у кришталево чистм оц справедливо вдплати - скльки б нас не переконувала дйснсть у тому, що пд крильцем милосердя так затишно злочинцю, що на протягах обмови скн праведник, - усе ж крзь свтло Його мен нхто не може не побачити, як скри вд святкових ферверкв плотських утх незмнно згасають у паднн по трактор грха у морок забуття... Так, це було саме так...

... Цей спогад вибухнув почуттями й осяяннями тако сили й велич, як можна було зрвняти лише з безмежнстю, але в час все це промайнуло майже миттво - всемогутня мить, пд час яко корння спомину, благодатно вдживлене в рунт сьогодншнх вражень, пднеслося всесильною кроною розпросторилось розлогим гллям, обтяженим плодами ново ври. Ця безмежна мить була ангелом, на крилах якого на Сергя зйшов сон.

Сон був легкий свтлий, а водночас глибокий проникливий. Сергй вдчув ув сн, що йому зараз явиться сам Господь, який водночас буде його рдним батьком, так, саме тим рдним батьком, якого Сергй нколи не знав. коли, нарешт, вималювався жаданий образ Отця, Сергй упзнав у ньому отця Михайла :"ди прямо, не звертай, не схиб", - сказав поважно Отець. Потм Сергв явився образ його рдно матер, риси яко дивно переплелися з рисами жнки на фотограф в хат отця Михайла - Оксанино матер, що потм виявилося образом Оранти з Соф Кивсько:"Не зверни, не схиб", - спвчутливо сказала Мати, Сергй зрозумв, що це слова само Богородиц, псля чого вн побачив Богородицю в тому образ, який вразив його ще в далекй юност - це була Божа Матр на картин Сурбарана, де вона зображена ще зовсм двчинкою, чистою й невинною, але вже в ореол фатального прозрння невдворотност сво трагчно святост, двчинкою, в котрй Сергй, як це не дивно, упзнав Оксану, хоч Оксана й була вже зовсм дорослою двчиною, та й зовсм не була схожа на Богоматр-отроковицю Сурбарана. все це на тл незглибимого небесного сяйва, що в райдужних переливах якось потойбчно палтри всепереможним виром захоплювало душу Сергя несло все глибше й глибше, все вище й вище...

Прокинувся Сергй легко й дуже рано з всеперемагаючим почуттям радост, бадьоро зскочив з постел, глянув у вкно, де лише починав займатися в напвмороц лагдний весняний ранок, сам соб подивувався, адже вн звик пд час свого мського життя лягати пзно, вставати теж пзно. Сергй згадав слова Горпини Степанвни про те, що Днпро тече прямо тут поряд, в не за городом, одягнувши спортивний костюм, гайнув через город, пробгся протоптаною понад берегом стежкою - пробжка була для нього вже звичкою - , роздягнувшись, шубовснув у Днпро - досить прохолодна ц пори вода не лякала Сергя, бо вн вже давно й наполегливо займався загартовуванням. Чистота й прозорсть рчково води обпекла його вибухом неймоврно свжост. Вийшовши на берег, Сергй на повн груди вдихнув настояну на пахощах весняного квтування травневу лагдь, подивився на чисту прозорнь сходу, де займалася життдайна ранкова заграва, що свою непереборною нжнстю розсювала напвморок, згадав Оксану - вона була такою ж свтлою, чистою й прозорою, як ця весняна зоря.

тут вн не те щоб згадав, адже н на мить про це не змг би забути, а якось у зовсм новому свтл усвдомив мету свого сюди призду - розпис новозбудованого храму. Взагал, цей новий розпис був у Сергя на серц ось вже деклька тижнв, з тих пр, як отець Михайло переконав його, покинувши все, зайнятися цю саме справою. Отець Михайло привз навть з собою свтлини, на яких новозбудований храм був зображений довол вправною рукою фотомайстра, - за словами отця Михайла одного з фотокореспондентв мсцево газети, - свтлини, котр зрештою теж вплинули на творчу уяву Сергя, переконавши його прийняти запрошення громади села Веселого. вже тод, вивчаючи все докладнше й докладнше залишен Михайлом Архиповичем свтлини, вн вже почав замислюватися над пдвалинами майбутньо роботи, створюючи в уяв можлив композицйно-колористичн пдходи до розпису.

Але ж, свтлини - це лише свтлини, й побачивши храм на власн оч, Сергй з новою силою вдчув свою мету, зовсм в ншому свтл усвдомивши вже намчен шляхи втлення свого задуму. Але ж знов, все це не могло бути няк спвставним, - н свтлини, н сам посталий перед Сергм храм, няк не могли бути порвняними з тим впливом, який справили на нього враження вд вчорашнього сплкування, яке знов таки наснажило Сергв задум зовсм новими перспективами, наче прорвавши якусь пелену, вдкривши йому нов простори, нов ракурси, зовсм нов можливост. Це було неначе вибухом першотворення, тим саме початком втлення божественного задуму свтобудови, який, втм, був одночасно його досконалим завершенням - але це було втлення свтобудови саме таке, яке було дане Богом кожному народу свом, для Сергя це, звичайно, було втлення укранське: вд першопочаткв трипльських розписв та орнаментв через античн скфо-сарматськ набутки, що стали органчним пдрунтям для розвитку величност Киво-Русько доби, яка сприйнявши вплив Взантйського християнства, переплавила його в глибинах праукрансько свордност, породивши рдну, н з чим не зрвнянну, модерну укранську нацю, в культур яко, як у завершенн втлення божественного свтотворення, так вдчутно проглядали першопочатки - так у модернстських потягах Архипенка вдчутно проглядають трипльськ витоки. Як повно, як сильно, як довершено вдчув Сергй зараз красу майбутнього розпису храму.

Так, це буде втлення його давньо дино мр - залишити псля себе такий витвр, який став би справд вхою в стор мистецтва, який унаочнив би вс найпотамнш осягнення художника, що його створив. Подивившись на цей твр, кожен мав би усвдомити, що нема нкого на неб, окрм Бога, Украна - один з неповторних ликв Його. Як сталлю наливаються м"язи смливця перед кидком у бй, так все Сергве ство переповнилося упевненстю, що зараз вн нарешт здатен здйснити цю свою величну мрю. Вс його дотепершн духовн осяяння налилися, наче плоттю ври, мццю й силою упевненост.

Так, вн нарешт здйснить свою мрю. Адже ж його мря була такою свтлою, чистою й прозорою, як оця травнева ранкова заграва, його мря була такою свтлою й чистою, як Оксана. Бог не дозволить, щоб ця його мря залишилась нездйсненою, адже стльки прекрасних мрй задумв укранських провсникв залишилось нездйсненими, коли вс ще юн й багатообцяюч укранськ мр разом з молодими плодовитими укранськими генями, що виношували ц мр, було так по-варварськи безжально поглинуто пекельною кривавою мперю, з-пд задушливих уламкв яко Украна щойно ледь-ледь виборсуться, титанчними зусиллями залишкв сво недобито вчно душ намагаючись вичавити смердюч мертвотн останки сатанинських злодянь, головний творець яких все ще стояв втленим у мармур й бронз долом в серц кожного укранського мста, вказуючи простягнутою вдалину рукою шлях до свтлого пекельного майбутнього - слуга тьми, прах якого й по сьогодн залишався непохованим, неупоконим в земл, так наче його рдна земля не хоче прийняти його останки, жахаючись того, що сама ж виплодила цього пекельного виродка, так наче над ним здйснються вдоме прокляття: "Щоб тебе й земля не прийняла" - на кожному його п"дестал золотими лтерами було вибито, неначе випечено, партйний псевдонм Сатани "ЛЕНН". скльки ще заблудлих душ безвльно борсаться в стях цього жахливого минулого, заглянути в яке - все одно що занурити душу в морок безнад. Так, Сергй зможе, нарешт, втлити свою мрю - як щиро, вдверто й переконливо покаже вн всм, особливо ж цим заблудлим душам перевагу свту Божого над царством тьми, покаже, що жити любов"ю й примиренням спокйнше, легше, примнше, ба навть, якщо вже наш час вимага саме такого ужиткового визначення, вигднше й кориснше, анж жити ненавистю й ворожнечею.

6.

Наснажений вибуховим натхненням до негайного початку роботи над розписом храму, Сергй метнувся до хати Горпини Степанвни, гарячково намагаючись на ходу притишити розбурхану повнь ц бентежно наснаги, щоб вона не передалася рухам тла, бо вн боявся в таке рання розбудити Горпину Степанвну, коли забиратиме свою валзу з нструментами. Але зайшовши в двр, вн побачив господиню вже за роботою - вона порала курей.

– О, - здивовано вигукнула Горпина Степанвна, побачивши Сергя, - а я думала, що ти ще спиш, та так тихо пройшла повз твою кмнату навшпиньки, та ще й двер причинила, щоб тебе не розбудити. А ти ось, на тоб, мабуть, уже в Днпр скупався, волосся он мокре. А чи не рано ще купатися в травн, ранки ж ще прохолодн, не застудився б.