– Дуже, дуже радий вас втати у себе в дом, - почув Сергй голос, що пролунав з надр, мабуть, з стилстичних намрв, затемненого величезного вестибюлю.
– Справд дуже, дуже радий вас бачити, Сергю Михайловичу, - вже в пол зору з"явився середнього зросту, в довол непоганому фзичному стан, впевнений в соб чоловк рокв пд п"ятдесят з чисто виголеним, вдкритим, з довол правильними рисами обличчям. хоча вн мав уже досить помтн залисини, це антрохи не псувало загального враження вд образу напористо чисто чоловчо краси, яке справляла ця енергйна людина.

– Я теж дуже радий нарешт псля сво подорож потиснути вам руку, - Сергй щиро потиснув руку Семена Павловича.
– теж справд, справд радий.

– От, тльки-но прихав додому, навть не встиг переодягнутися, - показав Семен Павлович на свй дорогий стильний темно-срий костюм, - наче спецально пдгадав пд ваш призд.

– Виходить я саме вчасно прибув до вас псля прогулянки вашим мстечком. Будемо вважати це промислом Божим.

– Не будемо згадувати всу м"я Господа, хоча ви дйсно таки прибули вчасно, дуже вчасно, ось-ось вже буде готова вечеря. А поки що я запропонував би вам, Сергю Михайловичу, дещо, так би мовити, обжитися в цьому помешканн, в якому вам доведеться прожити ще деякий час. Зараз я попрошу свою донечку, - Семен Павлович озирнувся, намагаючись щось розгледти в затемнених нутрощах велико, що здавалась майже нескнченною, кмнати.
– ро-о-о! ринко!
– покликав вн когось з темряви.
– Я називаю свою донечкою, - продовжив вн, звертаючись уже до Сергя, коли почув вдлуння каблучкв, що наближались з дальнього закутку вестибюлю, - хоча насправд вона не моя рдна донька, а моя рдна небога, тобто рдна донька мого рдного брата, що на мою думку да мен право називати й свою донькою, а оскльки мого брата вже нема серед живих свох власних дтей у мене нема, то це мо право ма ще бльше пдстав.

Доки Семен Павлович таким чином розмрковував щодо правомрност правильного означення свох родинних зв"язкв з молодою двчиною, сама ця двчина все наближалася до спврозмовникв, означуючи сво наближення наближенням цокотння свох каблучкв. Сергй спершу, лише на мить вдрвавши погляд вд Семена Павловича, машинально кинув швидкий погляд на двчину знову звернув свою увагу на спврозмовника, який пояснював сво з цю двчиною стосунки, одночасно таким чином представляючи Сергв. Але кинутий на мить погляд на двчину чимось стурбував Сергя, вн через деякий час знову звернувся поглядом до двчини, що наближалась в ход, статур, в рисах обличчя, як все наочнше увиразнювалися в мру того, як вона, наближаючись, одночасно входила в найбльш освтлену частину вестибюлю, Сергй почав вдзначати для себе щось знайоме...

– Оце ось моя ринка, - Семен Павлович ласкаво погладив долонею плече двчини, що пдйшла до нього. Сергй упзнав врешт у цй двчин незнайомку, яку вн зустрв сьогодн вдень, яку вн захистив сьогодн вд несподваного нападу здорованя, з якою вн попрощався, не встигнувши як слд познайомитися - так, звали саме риною. Сергй, звсно, неабияк здивувався й на обличч двчини теж прочитав неабияке здивування.
– А це, ро, той самий знаменитий, не побоюсь цього слова, видатний, що можна вже зараз стверджувати, хоч вн ще зовсм молодий художник, той самий Богданенко Сергй Михайлович, - продовжував Федорчук представляти х одне одному, й коли вн повернувся до Сергя, рина, впзнавши свого рятвника й скориставшись тим, що дядько вдвернувся, якомога непомтнше для Семена Павловича й для будь-кого, хто мг би це побачити, приклала вказвного пальця до губ, переконливо спонукаючи таким чином Сергя збергати в тамниц хн сьогодншн знайомство - Сергй, теж непомтно для Федорчука, кинув двчин у вдповдь красномовний погляд, на знак того, що вн все зрозумв.

– Дуже радий познайомитися, - взявши руку двчини в свою руку, дуже переконливо вдаючи, що вн вперше бачить, промовив Сергй.
– Але не радив би вам все ж надто покладатися на т перебльшення щодо мого статусу, як соб дозволив, думаю з ввчливост, Семен Павлович.

Так, це була вона, саме та незнайомка, яка стала причиною сьогодншньо пригоди Сергя. Не зважаючи на те, що брючний костюм, в якому вдень бачив Сергй, був зараз замнений на темно синю вдкриту вечрню сукню, а збране в закручену на потилиц косу, бляве волосся було зараз розпущене й, вльно спадаючи, покривало красив оголен плеч, не можна було не впзнати - стрмкий обрис невисоко, але навдивовижу доладно фгури, що нагадувала фгуру якось давньогрецько богин, бездоганн риси неповторно прекрасного зовсм юного обличчя не залишали жодно можливост сплутати х з якимись ншими.

– Не маю няких пдстав не довряти словам мого дядька, якого я все ж звикла називати татом, оскльки вн дйсно замнив мен батька, - з якимось, як Сергв здалося, затаним переляком, що правдивсть слв буде пддана сумнву, вдповла рина.

– Змушений перервати вашу суперечку, - втрутився в розмову Федорчук, - таки наполягти на тому, щоб ринка показала вам, Сергю, вашу кмнату, доки вже нас запросять повечеряти. ро, проведи нашого гостя до його кмнати.

– Будь ласка, Сергю, - показала рукою напрямок рина, - я покажу тоб, тобто, - запнулась вона й кинула трохи провинний погляд на Сергя й на дядька, - ви, Сергю, не матимете нчого проти, якщо я буду з вами на "ти"? А то якось навть незручно - ви такий молодий, тобто, - зашарлася вона й затнулася.

– Я не те, що буду не проти, а буду дуже вдячний вам, рино, якщо ви будете звертатися до мене на "ти", - поспшив вдповсти й Сергй.
– буду ще дуже вдячний вам, якщо ви навзам дозволите мен теж звертатися до вас на "ти".

– А я навть не уявляю наше з тобою, Сергю, сплкування накше, як на "ти", - доброзичливо усмхнулась рина.
– Прошу тебе йти за мною, я покажу тоб твою кмнату, - й вона повльно пшла в напвтемряву вестибюлю.

Сергй покрно пшов за двчиною.

– Власне, далеко нам таки й не доведеться йти, - продовжила рина, коли вони з Сергм, вийшовши з вестибюлю в добре освтлений коридор, пдйшли до дверей одн з кмнат.
– Твоя кмната, Сергю, знаходиться на першому поверс, ось вона, - повернула вона ключ, що стримв у дверях, вдчинила двер й увмкнула свтло, бо вже зовсм споночло.

– Я хотв би тльки з"ясувати, - звернувся Сергй до рини в доврливому тон, намагаючись хоч трохи прояснити причини, з яких рина спонукала Сергя втамничити справжн обставини хнього сьогодншнього знайомства.

– Прошу до тво кмнати, - не дала завершити вона думку Сергю, зробивши при цьому наскльки можливо непомтн, настльки ж промовист для спврозмовника жести руками й головою, з яких Сергй зробив попереднй висновок, який вдразу ж, при першому прискпливому огляд пдтвердився - все навколо було просто нашпиговане апаратурою спостереження, одна з вдеокамер, розмстившись прямо над дверима кмнати, нахабно, з вдстан деклькох десяткв сантиметрв, дивилась Сергв прямо в оч.