– Так, звичайно, я сьогодн дуже втомися, - погодився вн, - але заснути все ж няк би не змг, винна в цьому ти, ро.

– Я?
– здивовано озирнулась вона навкруг, наче шукаючи причину, з яко вона могла б не дати заснути комусь.

– Мене розбудили тво ридання, - наважився Сергй дещо пожартувати, щоб спробувати хоч трохи розважити двчину, хоча й усвдомлював, що жарти в такй ситуац не дуже доречн.

– Мо ридання?
– з якимось провинним виразом на обличч, з якого Сергй зробив висновок, що його легкий жарт не вдався, бо ра його не зрозумла, виходило, що й таки й справд було не до жартв.

– Та н, вибач, - поспшив вн виправити свою помилку,- це я так невдало спробував пожартувати, хотв тебе хоч трохи розважити. Але, мабуть, таки й правда, що благими намрами вистелена дорога в пекло. Бачу, що тоб зараз зовсм не до жартв. А втм, - Сергй зайшов соб до альтанки й св напроти рини.
– Втм, причиною мого безсоння й справд таки стала саме ти, ро. Так, так, - лагдно промовив вн, вдивляючись у здивовано заокруглен оч, - мен не дали б заснути т тамниц й питання, що оповили мою душу десь вд середини сьогодншнього дня з мит мого з тобою знайомства через дивнсть обставин нашого з тобою знайомства, через ще бльшу дивнсть нашо ново зустрч цього ж дня, через ту незрозумлу загадковсть втамниченсть, яких ти забагла надати нашому з тобою знайомству - все це й ще багато ншого, що з цього виходило якраз не дало мен сьогодн заснути. А тут я ще бачу серед ноч перед вкном мо кмнати, як молода, здорова, красива, а до того ще й дуже заможна двчина побиваться в якомусь незрозумлому гор замсть того, щоб радти й насолоджуватися щастям. Погодься, що це не може залишити байдужою жодну людину. Мен не залишалося нчого ншого, як вийти зараз до тебе, щоб, якщо не вдасться повнстю втамувати свою цкавсть стосовно всх свох питань, то принаймн спробувати, якщо ти дозволиш, якось допомогти тоб перебороти депресю, адже депреся ма здатнсть завершуватись дуже несподваними, навть фатальними вчинками, а мен, знову ж як всякй людин, цього дуже б не хотлось. Що ти з цього приводу думаш?

– По-перше, я думаю, що ти, Сергю, не зважаючи на свй вк, адже ти старший вд мене, зберг у набагато бльше недоторканому стан, нж я, свй оптимзм щодо характерних рис людсько природи, - мова була водночас розчаровано гркою й спвчутливою.
– Кожного разу, коли ти, нби "виправдовуючи" сво найкращ вчинки й душевн порухи, говориш, що так би вчинила кожна людина. А от я з свого, може й не занадто за часом довгого, але дуже переконливого досвду, можу авторитетно стверджувати, що так би вчинила не кожна, далеко не кожна людина. А те, що, як ти сказав, я людина заможна, то, по-перше, я тльки нби заможна, а по-друге, моя нби заможнсть тльки дода мен доказв у мой переконаност в далеко не романтичнй оцнц справжньо людсько природи. А депреся?
– вона грко посмхнулася.
– Депреся може спричинити фатальн наслдки? А якщо це саме фатальн наслдки спричинили депресю? Чи може бути ще щось бльш фатальне?
– останн слова вона вже вимовляла настльки задумливо, що складалося враження, нби вона вже забула про снування спврозмовника розмовля сама з собою.

– Знову загадки?
– звернувся Сергй до двчини, але ра була повнстю поглинута свом думками й аж няк не зреагувала на його запитання.

Так вони просидли деякий час у глибокй тиш. Було чути лише далек звуки нчного життя мстечка Первомайського. Надовго розтяглося натужне завивання нчно електрички, що вдправлялася вд залзнично станц. рина нби закам"янла, зачарована якимись, мабуть, занадто болючими, спогадами, думками, переживаннями. Сергй сам почав уже перейматися цим, таким неймоврно живим болем, що для його опису зовсм зайвими були слова.

– ро, - тихенько покликав Сергй, але вона знову няк не зреагувала.
– ро, - вже гучнше промовив вн злегка доторкнувся рукою до плеча.

– Що!
– здригнулась вона, миттво й несподвано повернувшись з далеч свох грких переживань.
– А-а-а, - чи то простогнала, чи то з полегшенням, упзнавши Сергя, протягнула вона, погляд надовго зупинився на його очах, так нби вона хотла поринути в найглибш, найпотамнш надра його душ, щоб побачити його найпосутнш думки й переконання.

– Я прихав сюди реставрувати храм, - з раптовим пднесенням майже вигукнув Сергй.
– Я бачу, що ти, ро, ще не пробувала звертатися до такого поврника й сповдника, як Бог його врна служителька Церква. З свого досвду можу цлком щиро засвдчити, що це дуже, дуже велика сила. Дуже, дуже раджу тоб звернутися до Бога. Хочеш, завтра зранку вдвох прямо й пдемо до храму.

– Та кинь ти дурню говорити, - знесилено вдмахнулась вона.
– Чи то я не знаю цих попв. Ранше врою й правдою служили атестичнй комунстичнй влад, майже в кожного попа пд рясою був наган погони вд КДБ, якому ц попи доповдали про настро серед пастви, порушуючи тамницю сповд, - з непереборним вдчам промовила ра, причому слово "попи" навмисне з притиском вимовляючи з наголосом на першому склад, - а тепер вони служать тим же самим комунстам кадебешникам, що й ранше, але тепер вже за "бабло" надають пдтримку на виборах. Такий же й цей наш мсцевий батюшка Олександр. Олександр! А як його вс тут називають, просто Санько. А як його ще називати, якщо вн ранше тут працював в одному з мсцевих колгоспв трактористом вдзначився в часи сво буремно молодост вельми свордною поведнкою на рунт глибокого запйного алкоголзму всх можливих тваринних пристрастей. Коли ж вн раптом прозрв псля чергового примусового лкування в ЛТП, то раптом цлком несподвано побачив у дзеркал докнченого нкчему без копйки за душею з перспективою закнчити дн сво за гратами, оскльки похопився вн якраз в той час, коли завдяки Горбачовськй перебудов один великий комунстичний СРСР перетворився на багато маленьких дико-капталстичних "есересерикв", не те що якомусь задрипаному алкоголку-трактористу, а навть найкращим фахвцям сво справи, найсвтлшим умам не знайшлося мсця у цьому дикому коловорот розгнузданого розкрадання всього накопиченого нелюдським трудом цлих поколнь покрних безсловесних рабв криваво радянсько мпер. Санько наш, не будь дурень, зметикував свом пронирливим селянським розумком, де його особистий просвток у безпросвтнй птьм безкнечного тунелю сучасност, тобто - де пахне сальцем. Деклька рокв духовно семнар - ось вам друге пришестя майже святого Санька, якнайкраще пдкованого для справляння чину сучасного попа, адже вн переборов уже вс сво пристраст, чи, може, став просто вже не спроможним до свох донедавнх пристрастей, на замну яким прийшла одна дина, зате сама найпотрбнша в сучаснй церкв пристрасть - безмрна жадоба грошей. Бабла, бабла й ще раз бабла - ось девз Санька його найулюбленшо церкви. Санько! Тобто Олександр - батюшка Олександр, завдяки наполяганням якого мсцевий вдбудований храм став тепер називатися храмом Олександра! Так, так, Першотравневий храм Олександра, щоправда, не самого Санька, а його тезки Олександра Невського. Так наче Санько н сном, н духом не знав не вдав, що насправд не було няко епохально Невсько битви, завдяки якй цей вигаданий князь Олександр став називатися Невським, як не було й того, вигаданого далеко пзнше святого Олександра Невського, а справжнй князь Олександр Ярославович був якнайвдячншим вихованцем Золотоординського ханського двору, пасинком Великого Хана й кровним побратимом одного з монгольських принцв, тобто достеменним Чингзидом, справжнй Олександр був найврнопдданшим слугою Великого Хана Золото Орди, справжнй Олександр був якнайлютшим, найкривавшим баскаком, який рвав нздр й вдрзав вуха нещасним пдданим Володимиро-Суздальського Улусу Золото Орди, щоб т не наважились утати бодай копйку вд всевидячого ока Велико Монгольсько мпер, яка згодом стала називатися Великою мперю Росйською, Московська православна церква, до реч, щонайврнопдданше служила як Ординським ханам, так х наступникам Московським царям, - було видно, як ця емоцйна промова, повнстю захопивши помисли, нби вихопила рину з провалля вдчаю й болю, в якому вона тльки-но знаходилась, вона нби забула про сво горе в порив ц сво рончно тиради, яка переходила в безжальний сарказм.
– Фальш, облуда брехня, бльше нчого. все лише заради грошей влади. Це для них царство небесне на земл. А Санько тут вже обжився дуже добре. Крм того, що вн отриму по вившеному при вход до храму прейскуранту за сво послуги попа, як у кожному справжньому комерцйному пдпримств, Санько ще й розвв тут цле, так би мовити, при-храмове сльгосп-промислове господарство, й руба бабло, аж щепки летять, вдда належну частку свом церковним паханам, як, в свою чергу, дляться з паханами вд влади, вс, як мовиться, в шоколад. Фальш, облуда брехня. бльше нчого, - закнчила вона вже тихим голосом, саркастичний запал, очевидно, вичахав, вона знову поверталася в неприглядний свт свого горя й болю.

– Не знаю, що тебе примушу саме так судити про Церкву, - з вдчутними нотками спвчуття звернувся Сергй до ри, - не знаю.

– Завтра познайомишся з Саньком , можливо, з його найврншою паствою, яка складаться з двох десяткв наближених, до рук яких теж прилипа непогана дещиця з даровано приходу Божо благодат, все зрозумш, - вимовила ра з рештками гнвливо зневаги в голос, скрививши в рончнй посмшц губи.

– Не знаю, не знаю, - задумливо подивився Сергй на двчину, яка в цей час являла нби уособлення вдчаю.
– Можливо, ти й маш якусь рацю щодо вашого мсцевого приходу, але ж, якщо це дйсно так, то треба просто боротися з цим. Адже, повр мен, багато бльша, я думаю, дуже набагато бльша частка церковних громад живуть зовсм з ншими, справжнми, заповданими Христом, цнностями. Як приклад, я мг би тоб навести хоча б от того ж отця Михайла з села Веселого пд Кивом, де я цле лто розписував храм. таких, я думаю, дуже багато. Повр мен, ро. Я в цьому впевнений.

– Я справд врю тоб в тому, що ти дйсно впевнений, але не бльше. це лише доводить мо попередн припущення про те, що ти, Сергю, зберг сво переконання у бльш деалстичному вигляд, анж я, хоча й прожив на свт дещо довше. Втм, досить вже про це, - махнула вона рукою з звичним вже для не вдчуттям зневри, потупивши оч долу.
– А втм, - вона раптом скинула на Сергя оч, в яких неждано зажеврло щось схоже не те, щоб на надю, а на глибоко прихований душевний порух, який мг би вилитися натяком на можливсть над, - втм, чого тльки не бува на свт. Тим паче, що втрачати мен й справд таки нчого.