нуртування загадковост нерозв"язних питань завирувало з новою силою. Питання, на як Сергй даремно намагався знайти вдповд в безсонн, породжували лише нов, ще загадковш питання. Чому, наприклад, з якого дива той здоровань, що сьогодн вдень напав на рину, дозволив соб це зробити? Навряд чи вн не знав, хто така рина, тобто чия вона племнниця - тут навть менш примтн, нж Федорчук його небога, прекрасно знають одне одного, а вже Федорчука з його прийомною донькою, напевне, зна кожна мсцева собака.

Враження зальотного гастролера здоровань теж не справляв, навпаки, складалося враження, що вн дуже добре знав жертву свого нападу - сам нападник поводився з свою жертвою без особливо жорстокост, а старався приборкати скорше з якоюсь поблажливстю сильного покровителя, анж безжалсного напасника, та й сама рина не виглядала надто переляканою, вона вдбивалася вд нього скорше з якимось обуренням вд його настирливост, нж з почуттям нестримного переляку загнано в тупик жертви.

Звичайно, нападник теж не виглядав такою соб нкчемою : вся його доглянута статура самовпевненого накачаного в елтних клубах атлета, одягнутого не без смаку, його новенька досить дорога номарка - все досить промовисто доводило, що цей молодик не був останньою людиною серед мсцевих мешканцв, але ж не настльки крутим, врешт решт, щоб так поводитися з донькою самого Федорчука.

А оцей раптовий перепад в настро рини, що ось зараз вдбувся прямо на очах у Сергя: тльки-но вони разом вечеряли в тснй дружнй компан, вс були задоволеними й веселими, особливо ж веселою була сама рина, щоправда зараз Сергй мг би стверджувати, що ця веселсть була все ж дещо неприродно перебльшеною, але, можливо, зараз це йому тльки здавалось пд впливом оцього свжого враження вд споглядання за таким вдвертим, неприхованим виявом нестримного болю й розпачу, який так неймоврно миттво прийшов псля, здавалося, безхмарно радост.

Все нов й нов питання, що виринали в розвихрених Сергвих думках, питання, на як не було жодно вдповд, питання, що породжували лише нов питання - вн одягнувся й пшов до дверей з намром спробувати знайти вдповд хоч на деяк з питань у само винуватиц виникнення цих питань. Тим паче, що саме споглядання за цим непдробним виявом горя, яке являла собою двчина в альтанц, не залишало йому, власне, някого виходу, як тльки вийти до не й спробувати хоч якось втишити й утшити бль, адже врешт решт тако сили мука могла штовхнути двчину й на занадто неймоврн, непередбачуван, навть непоправн вчинки.

Сергй спершу хотв був вийти з кмнати в звичайний спосб пройти на ганок а потм в сад, але раптом згадав цей величезний напвосвтлений вестибюль, через який йому доведеться йти, вестибюль, в якому до того ще й сидить отой, бльше схожий на мажордома, охоронець у стильному чорному костюм - довелось би проходити повз нього. Сергй пдйшов до вкна, оглянув пластикову раму склопакету, повернув ручки засувв легко вдчинив досить велике вкно, велике настльки, що через нього не лише можна було легко вистрибнути на вулицю, а ще й навть, наприклад, занести мебл, особливо ж все це полегшувала та обставина, що кмната знаходилась на першому поверс. Сергй легко виплигнув з кмнати через вкно на покриту декоративною травичкою землю саду й повльно попростував до альтанки.

Н звуки вдкривання Сергм вкна, н його стрибок надвр, н кроки його наближення нтрохи не стурбували рину, занурення у страждання було настльки глибоким, що зовншнього свту для не не снувало - сидячи на лав, вона безвльно опустила голову на складен на стол руки важко, навть надсадно, з легким стогоном, дихала, нод переходячи на схлипування. Сергй довго стояв бля альтанки, переймаючись щирстю якогось непдробного й непереборного горя. Якогось? Але якого? Взагал то, рине становище доньки олгарха на перший погляд повинне було б давати привд скорше для заздрощв щодо щастя, а не для спвчуття непереборному горю.

– ро, - якомога спвчутливше й тихше, щоб не сполохати, промовив Сергй, але, побачивши, що двчина няк не зреагувала, повторив уже дещо гучнше, - ро...

– Ох!
– похопилась вона, миттво зввши голову утупивши в Сергя невидющий погляд червоних заплаканих очей на мокрому вд слз обличч.

– Не лякайся, ро, - поспшив заспокоти Сергй, - це я, Сергй, той самий художник, що прихав до вас реставрувати храм, ми сьогодн познайомилися з тобою на вулиц.

– Сергй, - полегшено вдтхнула рина, але потм знову дещо насторожилась.
– А ти як тут опинився?

– Нчого дивного в цьому нема, - постарався якнайспокйнше вдповсти Сергй.
– Ти повинна була б взяти до уваги, що альтанка знаходиться прямо перед моми вкнами, - показав вн на вкно сво кмнати, що виходило в сад.

– Так, справд, - з якимось полегшенням, але трохи безвльно погодилась вона й вдвернулася, щоб витерти на обличч сльози, хоча це вже, власне, було запзно.
– Але ж, - вираз тривожно недоври знову повернувся на обличчя, - ти вже повинен би давно спати, мабуть, за сьогодн стомився?