Навряд чи вже вн чи вона здавали соб звт в тому яким чином вони опинилися в Сергвй кмнат в його постел, як хн тла аж до самого ранку зливалися в конвульсях жалю й спвчуття, болю й радост, горя й щастя, бажань пднесень тлесних духовних, любов земно й небесно.

4.

Все те , що вноч здавалося виявом трохи не свято любов, на ранок постало перед Сергм в усй вдраз грха. Прокинувшись досить рано, вн няк не мг спекатися вдчуття, що йому снилося щось важливе, але ж няк не мг пригадати те величне видиво, коли йому сьогодн ув сн знову явилася Богоматр в образ Оксани все з тими ж самими пересторогами щодо непомильного вибору, - коли вн прокинувся, сновидння нби було зтерте з його пам"ят чиюсь зловорожою рукою. Прокинувшись, Сергй вже не побачив поряд себе рину, але присутнсть молодого тла все ж вдчувалася майже фзично, разом з цим майже фзично вдчувалася присутнсть важко, майже смертельно провини - вн згадав про Оксану...

Так, давно вже минулися т часи, коли Сергй мг спокйнснько вдмахнутися вд подбно проблеми за допомогою одн дино фрази :"Це був лише секс, нчого бльше". Тепер це був грх, великий грх перелюбства, грх, який належить до перелку грхв смертельних. Але ж цей грх був наслдком не невситимого втамування хт, а вислдом жалю й милосердя, причиною цього грха не було плотське бажання, а була небесна любов, та сама любов, яка повелва нехтувати свом власним тлом навть душею заради ближнього свого. Так, вн пшов на грх заради ри. тепер залишився з цим грхом сам на сам. як тепер вн подивиться в оч Оксан.

Не в змоз й дал краяти свою душу зачарованим колом цих нерозв"язних питань, Сергй зстрибнув з постел, одягнувся й вийшов з кмнати з намром зайнятися своми справами, заради яких вн сюди прихав, а все нше виршиться якось само собою - йому зараз якраз пригадався вислв Наполеона про те, що головне ув"язатися в битву, а все нше виршить доля. все ж, як би там не було, а почута вчора рина сторя про тепершн становище, про те, що вона живе останн дн на цй земл, як би це не звучало неймоврно, все ж краяли Сергве серце немилосердно, вдмахнутися вд того, що вн все це знав, вже було неможливо, вдмахнутися вд того, що вн мав щось вчинити, щоб урятувати це юне невинне створння, теж було вже неможливо.

А що вн, власне, мг зробити. Зараз Сергв пригадувалися слова, як вноч ринка промовляла найчастше: "Нам двом одночасно з мом таточком жити вже абсолютно нема няко можливост, один з нас повинен померти, причому померти негайно". Вноч, в полум" пристраст вн не надав великого значення цим словам, але зараз вони постали в зовсм новому, незвичному значенн - це вже не було безапеляцйне визнання риною дино можливою свою власну загибель, це вже було припущення альтернативи: або вона, або названий таточко. Тобто, чи не зародилася в двочй голвц думка про можливий порятунок шляхом удару у вдповдь - смерть дядечка була б порятунком для не само, причому дино можливим порятунком. Але ж в такому раз вона виходила на прю сама проти свого всемогутнього опкуна з його безмежними можливостями владою - навряд чи в не були б яксь шанси. Сама проти... А чи ж сама? Адже ж тепер вона, власне, вже не сама. Не мг же Сергй тепер залишити саму, тепер вони вже вдвох. Але ж в такому раз?..

– рина ще не виходила?
– вдск вс ц болюч думки вн питанням до охоронця в шикарному костюм, що сидв у вестибюл, куди Сергй вже вийшов.
– Хотв з нею пройтися до храму, - не знати для чого додав вн пояснення.

– Так, вона вже побгла на свою враншню пробжку, - вдповв той з поблажливою посмшкою.

– Зрозумло, - Сергй пригадав, що йому, власне, теж не треба б нехтувати свою звичкою до враншньо пробжки, тим бльше, що можна було б пробгтися разом з рою. Але вже пора б познайомитися з фронтом робт у храм. Та й рина навряд чи так вже зайнята зараз турботою про сво здоров"я - просто, мабуть, намагаться якось втекти з ц сво фешенебельно в"язниц, в якй чека лише одне... Але втекти й навряд чи далеко вдасться.

Сергй збг сходами на подвр"я розкшного матку Федорчука вдихнув на повн груди прохолодну свжсть погожого осннього ранку. От чого вн не очкував, так це зустрч з тим самим хлопцем, з тим здорованем, який вчора причепився до рини, якому Сергй трохи вломив: як його там, Гриня, здаться? Так, Гриня - Григорй.

– Григорй, - замсть привтання промовив вчорашнй Сергв знайомець кремезно статури, що вирс раптом перед ним простягнув руку для привтання, що вже було зовсм таки неочкуваним.

– Сергй, - вдповв на привтання Сергй не змг не потиснути у вдповдь руку свому взав, оскльки його звертання було досить таки добродушним чемним.

– А добряче ти мен вчора врзав, - з щиросердною вдвертстю давнього друзяки ззнався Гриня.

– Вибач, але...
– хотв було Сергй продовжити розмову у тому ж ввчливому дус, який запропонував спврозмовник.

– Та як там вибачення, - вдмахнувся той рукою, - все правильно. Правильно, що ти мен врзав. Та врзав таки правильно, добряче врзав, - знову щиро всмхнувся вн.
– Молодець. Не буду навть питати, де так навчився. Молодець. А от як щодо цього?
– вн змовницьки пдморгнув витяг з-пд костюма досить таки масивний пстолет, який втм в могутнй руц Грин виглядав не таким уже й крупним.

– Тобто, - не зрозумв Сергй.

– Тобто, врукопаш ти вправляшся досить добре, а як щодо "мстера кольта", який, як вдомо, зрвняв тих, хто добре й тих, хто не дуже добре вправляться врукопаш?
– Гриня знову продемонстрував, пдйнявши його дулом до гори, свй пстолет явно закордонного виробництва.
– Чи не хочеш продемонструвати сво вмння вправлятися з цю ось грашкою?

– Та я залюбки, але яким чином це можна було б влаштувати тут?
– Сергй обвв поглядом подвр"я.

– То ходмо з мною, - кивнув запрошувально Гриня головою й пшов за будинок, несучи пстолет в руц.