Але вже наближаючись до сво мети, Сергй був дещо спантеличений споком тишею, як панували на пдходах навколо храму. Може, храм вже зачинено до самого закнчення реставрац? Але ж н, пдйшовши ближче, вн побачив, що двер храму вдчинен, вн пройшов до середини й побачив при вход за невеликим столиком бабусю, яка, очевидно, продавала свчки та нш церковн приналежност.

– Оц - по гривн, оц - по п"ять, а оц ось - по десять гривень, - не встиг ще Сергй звернутися до ц бабус, як вона почала йому пропонувати свчки, причому вдразу взяла одну з тих свчок, як по десять гривень, простягла Сергв.

– Вибачте, а у вас що, сьогодн не служиться?
– запитав у вдповдь у бабус Сергй, проглядаючи в простору сутнь храму, де ще деклька бабусь клопоталися, наводячи лад.

– Та вже, вже вдслужив батюшка, - заспокйливо кивнула рукою Сергва спврозмовниця, - ти не переживай, бери свчку й став, а службу вже вдслужили. Став, став свчку.

– Добре, добре, поставлю, - Сергй був трохи таки спантеличений такими настйними пропозицями бабус, - але я б хотв, розумте, мен треба...

– Ось дивись, тут все написано, тут все, що тоб треба, тут все, що треба, - бабуня тицьнула пальцем на великий, схожий на грамоту, або на диплом, папр пд склом, оправлений у дерев"яну полровану рамку, що висв тут же при вход в храм.

Придивившись до цього паперу, Сергй побачив, що там красивими, якими були написан ще давн слов"янськ книги, буквами росйською мовою було написано цну кожного з церковних обрядв, як проводилися в церкв. Пробгши поглядом цей довгий список назв обрядв, напроти кожного з яких через риску стояла цифра, цна, Сергй чомусь запам"ятав вартсть найдорожчого з обрядв - внчання, яке коштувало всмсот гривень. Йому пригадалися вчорашн слова ри про прейскурант у хнй церкв - так, це й справд було схоже на прейскурант у якомусь ресторан чи бар.

– Що, може думаш, що дорого?
– голосом рекламного агента продовжила бабця.
– Звичайно, може воно щось там якось дорогенько, але ж сам повинен розумти, церква он яка у нас велика, на все треба кошти, а тут ще задумали робити ремонт нашо церкви, не просто так ремонт, а великий ремонт, рострубацю...

– Реставрацю, - пдказав Сергй.

– От, от, оце ж , реставрацю, - закивала головою вона.
– А знаш, скльки це кошту? Знаш, хто буде робити цю реставрацю? Найкращий, самий найкращий майстер - знаш скльки це кошту? Дорого, дуже дорого!

Це прозвучало так, нби сам майстер, сам цей найкращий майстер, який робитиме цю реставрацю, тобто саме вн, Сергй, коштував дуже дорого, тобто брав велик грош за свою роботу, крм усх нших великих затрат на ремонт, котр, як виглядало з слв бабус повнстю лягали на плеч мсцево громади на чол з батюшкою, виглядало, що й т грош, як були намальован в "прейскурант" теж мали б ти на ремонт храму. Але ж Сергй краще за кого б то не було знав, що соб вн, власне не брав н копйки, окрм тих коштв, як Федорчук надав для викупу кони для храму села Веселого, та й сама реставраця проводилася повнстю на кошти Федорчука, який взяв на себе абсолютно вс витрати. Сергв стало невдомо чому якось соромно за те що вн все це знав, ззнатися тепер в тому, хто вн насправд було вже якось не зручно, та просто було неможливо ззнатися.

– Якщо хочеш щось замовити, - вела дал сво бабуся, - то треба домовлятися з батюшкою, причому треба б все замовити заран, а то в нас тут черги на все. Наш батюшка дуже великим попитом користуться, просто нарозхват де, - задоволено додала вона.

– А де б же я мг побачити цього вашого "батюшку нарозхват"?
– запитав Сергй, намагаючись не дивитися бабун в оч вд почуття незручност й сорому, хоча прекрасно й усвдомлював, що соромитися йому було зовсм нчого, соромитися в цй ситуац, мав би, власне хтось зовсм нший - вн навть точно знав хто. Та й взагал все це виглядало так, нби вн потрапив до якогось комерцйного пдпримства. Пригадалося, як сус Христос виганяв торговцв з храму.

– А тут поряд, зовсм недалеко, прямо поряд з церквою наш батюшка й живе, - голосом, радсним, очевидно, вд того, що загтувала ще одного "покупця", вдповла бабуся.
– От як тльки вийдеш з церкви... Та давай я зараз вийду й покажу тоб сама, - запропонувала бабуня й почала виходити з-за свого столика, що був бльше схожий на прилавок, - зараз, зараз ось...

– Та н, н, що ви, не треба, - запротестував Сергй, вдмахуючись навть руками, - не турбуйтесь, я сам знайду. Дякую, не турбуйтесь, - вискочив чимдуж з храму, аби скорше спекатися цього нав"язливого опкунства над ним, як потенцйним покупцем.

Вискочивши ж з храму, Сергй поспшив ще трохи вдйти подал, аби його не побачив якийсь доброзичливець з храму й знову не взяв пд свою опку. Вдйшовши трохи подал, вн озирнувся навколо й не побачив поблизу жодно будвл, яка нагадувала б нормальне людське житло. Оскльки церква стояла в самому центр мстечка, то й оточена була все бльше звичайними примщеннями всляких контор магазинв, серед сро буденност ще радянсько архтектури яких, все ж видлявся свою яскравстю й строкатстю, очевидно, зовсм недавно збудований, чи, скорше, перебудований дм, обкладений свжою облицювальною цеглою, обнесений тако ж цегли огорожею, схожою на мур з свжопофарбованими металчними воротами. Взагал то, ця будвля була схожа на якийсь маленький середньовчний замок, який нагадував хороми Федорчука в мнатюр - Сергй ще подумав, що це, мабуть, примщення якогось освтнього чи культурного центру. Вн трохи розпачливо озирнувся навкруги в даремному намаганн все ж визначити хоч приблизно в якому напрямку шукати оселю батюшки Санька, як його вчора називала рина.