– Накрийте мене тим ріденьким, шо молода була.

– Ой ти, дочко Іриночко, чим тебе обв”язаті?

– Тим поясочком, рідна мати, шо в яму впускати

Ти думала-с, рідна мамко, шо мене не згодуєш,

А тепер ти, рідна мамко, за мною бануєш.

Ти думала, рідна мамко, шо мене са не збудеш

А тепер ти, рідна мамко, з земни мене й не добудеш…

Такая концовка и такая структура баллады меняет весь облик произведения. Такого нет ни в одной балладе подобной тематики из приведенных в объемистом сборнике баллад, отражающих семейно-бытовые отношения, записанных на Украине.

На то, что эта баллада сочинена местными украинцами, указывает и обилие в тексте местных слов и выражений: «шо ж ти йому провинила», «карсиночка», «ріденьке (фата)», «бануєш» (от молдавского «a b;nui» – в данном контексте «обижаться»), «шмаття», «са не збудеш».

Один из способов адаптации произведений украинского народного песенного творчества к местным условиям является использование реальных имен жителей исследуемого региона в исполняемых здесь известных на Украине балладах. По свидетельству В.Г.Цысарь, Ирина, о которой идет речь в балладе – реальное имя: Ирина, Митрикова дочка.

Этот же прием, по-видимому, использован и в другом произведении подобной тематики – балладе «Чи ви чули, чи не чули й таку новиночку», записанной у Марии Васильевны Анатичук в селе Петруня (Соотв. сборник, стр. стр.122-123).

Чи ви чули, чи не чули таку новиночку,

Що зарубав Олексий Падуряну дочку,

Падуряну дочку?

Як він ії тай рубав, вона са просила:

– Не рубай мене Олексію, сим са не нажила.

Як він ії зарубав, лишив серед хати,

А свм пішов на лотоки руки полокати,

Руки полокати.

Як ішов він з лотоків, повернув до брата.

Питається єго брат:-Чо кров на ботінках,

Чо кров на ботінках?

– Признаюся тобі, брате, зарубав я жінку,

Признаюся тобі, брате, зарубав я жінку,

Зарубав я жінку.

– Іди, брате, іди с сеї мої вбори,

Будут люди говорити, що з мої намови,

Що з мої намови.

Іде, брате, іде, брате, попід сі городи,

Щоби більше не встрічався да з її ти родом

Да з її ти родом.

Ішов братчик, ішов братчик попід ті городи,

Та й встрічався з її мати,

Та й встрічався з її мати.

Іде мати попід хати та й вгляда в віконце,

Та й вгляда в віконце.

Ішла мати попід хату ,глянула в віконце –

Лежит дочка Єленочка личком проти сонця,

Личком проти сонця.

Прийшо отець, прийшла мати, прийшла вся родина:

– Відчиніт нам се сі двері, тут наша детина,

Тут наша детина!

Відчинили то ті двері, стали серед хати –

Лежит дочка Єленочка личком проти сонця,

Личком проти сонця.

– Що ж ти, дочко Єленочко, єму провинила,

Що твоя кров червона всю грудь сполонила,

Всю грудь сполонила?

 Это – близкий по содержанию вариант баллады, известной в украинской фольклористике «Стоить верба над водою, корінь вода миє» ( «Балади», стр.200). Но в варианте из села Петруня, в отличие от варианта, записанного С.И.Грицей на Ивано-Франковщине, указано имя жертвы – Елена, дочь Падуряну. Судя по фамилии, баллада могла быть модифицирована в Молдове или в селе Колинкауцы, откуда прибыли основатели села Петруня и где проживали до этого и украинцы, и молдаване. В варианте «Балад» никакого имени не указывается.