Шрифт:
В отарі стривожено зашепотілися.
– Цар піде шукати собі бранноу слави, а ви згубите синів своїх. Цар загарбає чужі скарби, а ви ух омисте слізьми своїми. Цар триматиме сановників у розкошах, а ви ходитимете у вошах. Цар дармоудів своїх сито годуватиме, а заморені діти ваші голодуватимуть. Цього хочете? Оберемо царя - утіхи на годину, а біди до смерті. То невже вам гнобителя забаглося?
Але з дурнями і розумному погано: дай дурням макогін, то вони собі й лоби поб'ють. Так і тут:
– А ти, Самуїле, дай нам добросердного царя!
Сказано: дурням і бог не противиться. Тому і я наважився:
– Бог творив світ шість днів. От і мені уділіть такий строк. На шостий день я назву царя вам за божим велінням.
– Згода, Самуїле!
Дух святий вдруге зійшов у думки мої і вдруге осяяв мудрістю: можна дати царя, а можна - назву.
Царя шукати не треба - він сам прийде. Лишається чекати і до прибульців придивлятися: хто з них на царя годящий?
Ось прийшов один: ноги в кізяках, голова в реп'яхах. Сорочка зотліла, штани ледь тримаються. Молоденький, полохливо очима лупає. Чим не цар для дурнів?
– Отче!
– впав він навколішки і заблагав: - Ти - пророк! Відкрий очі мої!
– На що?
– питаю поблажливо.
– Де ослиці мої?
– Щось не схоже, щоб ти ослиць мав...
Він вражено втупився у мене:
– А звідки ти знаєш, отче, що не маю?
– На те й пророк, щоб знати, - кажу йому лагідно.
– То були ослиці чи ти ух вигадав?
– Були, отче. Ослиці - мого татечка, а я випасаю ух. Та приліг було під копою, а тварюки ці кудись подалися. Тепер не знаю, де й шукати. Якщо без ослиць повернуся, тато мене відбатожить так, що й на стульчак не сісти...
– Як тебе звати, отроче?
– Савл, отче.
– А хто батько твій, що так гарно тебе виховує?
– Кіс, син Авіула, з коліна бен-амінового.
Аж тут мене обсіли сумніви: не могли сини мої Іовіль та Авій пропустити на очі мої заледве не безштанька.
– Савле, скажи мені: як це ти, отакий убогий, та в храм пройшов, коли відправи нема?
– А в мене за щокою монета була.
– Де ж монета твоя?
– Та двоє лобуряк при вході її прямо з рота видерли...
Правду каже отрок цей, нема брехні в словах його. Цікаво: прийшов до Судді, щоб минути кари.
– Значить, ослиць шукаєш?
– зичливо мовив я.
– Це добре...
Так, добре це, бо з ослами завжди були пов'язані найсвятіші думки мої. О праведна ослице блаженного Валаама! О щелепо осла в руках волоцюги Самсона! Воістину: де осел, там і промисл божий. У святому письмі тих ослів - ціла череда, куди більше, ніж випасає зашморганий отрок цей.
– Савле, а ти чув, що люди царя хочуть?
– Та ніби й казали щось таке...
– Господь обрав на царя тебе, Савле!
– Мене?
– вразився він.
– Так, за монету, що видерли в тебе з рота, ти придбав ціле царство. Ось помащу тебе мирою або слеєм, і ти - вже цар! Тільки нікому не кажи.
– Само собою, - розсудливо погодився отрок, - бо хто ж повірить?
– Я сам назву тебе царем, Савле, коли надійде час. А зараз ступай додому.
– Не можу, отче...
– Чому?
– Бо татусь у мене такий: цар не цар, а штани зніме...
– Ах, так! Я й забув про ослиць твоїх. Та ось предрікаю тобі: надвечір ух приведе до ясел їхніх незримий янгол небесний. А ти йди, заховайся у кущах та й чекай собі дива господнього. Я тобі чудо це твердо обіцяю!
На шостий день знову зібралася галаслива й вередлива отара овечок божих з усіх колін Ізраїмонлевих.
Запитав я ух:
– Досі царя хочете?
– Ой, хочемо, Самуїле!
– Істинно кажу: господь обрав вам царя.
– Хто ж він, Самуїле?
– Цар ваш - отрок Савл, син Кіса, сина Авіула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, з коліна бен-амінова, людина шляхетна!
– А де ж він сам?
І справді: де Савл?
Гукнув я в натовп, нишпорячи очима:
– Царю Савле, де ти?
Ніхто не відгукнувся. У натовпі почали перезиратися. Тоді я вдруге закликав, ще гучніше:
– Царю Савле, де ти?
У відповідь - мовчанка. Куди ж це недолугий миропомазаник подівся? Ну й недотепа! Просто-таки - рідкісний.
– Царю Савле, де ти?
– утретэ покликав я.
І тоді з натовпу хтось озвався:
– Ніби я бачив цього хлопака...
– Де бачив?
– Та ніби він в обозі за риночком на гарбі з сіном спить...
Одразу побігли охочі по царя, хутко привели спанька під ручки. Ну й обранець! Не лише ослиць, а й царство ладен проспати. Ноги в кізяках, голова в реп'яхах. Очі й досі сонні. Чим не цар для дурнів?