Радісними зойками зустріла уся паства пророчі слова ці. Кричали прочани, пограбовані синами ілієвими, кричали зубожілі жебраки, обідрані неситими вовками цими, кричали гарненькі й молоденькі овечечки, збезчещені тими козлами в золотих ризах, і ревли, мов бики, ошукані барани їхні.

– Хай живе Всевишній і Самуїл, великий пророк його!
– кричали усі вони.

Отак за якусь мить я здобув високе й недоторкане звання пророка на цьому світі і німб святого на тому. Земля стане мені пухом. Ріки для мене потечуть млеком та медом. Небеса відчинять мені сяючі врата раю.

– Де б мені знайти роботу отаку?
– заздро совався в сидінні своєму Ілій.

А я дивився на темних людей цих, які навкарачки сунули до мене, щоб поцілувати брудні поли руб'я мого, просякнутого стійким букетом помиїв.

Які марновірні й нехитрі вони!

Їх нічого не варто обдурити!

В урочисті хвилини ці я пригадав біблійні подвиги найбільших брехунів, які поставали нині предтечами моїми.

Перед внутрішнім зором моїм з'явився блаженний Валаам, син Веора, і його уславлена побожністю ослиця, на якій він ухав із міста Пефор гостювати до царя моавитян Валака.

Спокійно їхав він, і раптом посеред міської брами ослиця почала впиратися і не захотіла йти далі. Мабуть, підвратна темрява лякала її. А голодного Валаама вже чекали за столом царя Валака з вишуканими стравами та напоями, і блаженний прочанин знав про це.

Жорстоко й нещадно відлупцював дрючком ослицю свою праведний Валаам. Але, як це відомо споконвіку, побої впертій ослячій породі не допомагають. І люди почали сміятися з кумедної халепи невдахи-мандрівника, і почала танути його слава провісника і заклинателя долі.

Але не розгубив Валаам розум свій. Поважно пояснив він вуличним гаволовам, що то янгол небесний заступив шлях ослиці його. І що благочестива ослиця його усе небесне шанує, а тим паче янголів - посланців божих.

І що ж?

Хоч ніхто не бачив ніякого янгола, всі повірили Валаамові та його ослиці!

І слава його пророча зміцніла.

А ще я побачив перед внутрішнім зором кудлатого, як і я, здичавілого розбишаку Самсона, прославленого казками сина Маноя.

Десь волочився Самсон тиждень чи два, а потім повернувся додому, і соромно йому стало перед батьками і родичами його. Тоді запевнив ух Самсон, що він байдики не бив і часу не марнував даремно, а звичайною ослячою щелепою побив сам-один тисячу озброєних філістимлян.

– Невже?
– запитали його з недовірою.

– А ось вам!
– мовив у відповідь Самсон і сунув, щоб довести своє, на очі усіх оту ослячу щелепу.

Воістину треба бути ослом, щоб повірити в ці ослячі вигадки!

Того ж дня я зазирнув нарешті під дашок сундука. Як і слід було чекати, він виявився порожнім. Та це не завадило мені вперше з насолодою скуштувати нових пільг й привілеїв моїх, гідних високого звання пророка, і душевно втішитися ними.

Я недбало відштовхнув від казанів ненажер Офні та Фінесса і почав сумлінно виловлювати шпичаком та виделкою найніжніші шматки м'яса. І в каструлі совав ух, і в сковороди, і в горщики богомольців. І не виявляв ніякого жаху перед киплячою їжею цією, а тільки задоволення і радість.

А ввечері взяв вино в Офні та Фінесса, взяв варварські шати їхні, одяг ними плоть мою і пішов наставляти на путь істинну гарненьких і молоденьких богомолочок.

Та, видно, у лиху годину я пішов. Тільки завернув за ріг, як нічні таті накинули на голову мою смердючий мішок і заходилися молотити півпудовими кулацюрами ребра мої, намагаючись зробити з мене рагу або принаймні відбивну котлету. А потім, важко сопучи, невідомі таті ще довго і старанно затоптували мене в прах товстими, як у слонів, ножиськами.

І невиразно вчувався мені крізь смердючий мішок ще й заздрісний голос Ілії:

– Ех, мені б роботку отаку!

Він дзвенів у вухах моїх, поки я під ножиськами, як у слона, не знепритомнів.

Але людина з тонким розумом з усього мас вигоду свою і користь навіть в біді знайде. Ранком пошкандибав я на милицях до лікарів, усіх знахарів та костоправів обійшов, щоб усі побачили і дізналися про численні каліцтва мої. Віднині ніхто не примусить мене орати землі від Дана до Беер-Себи!

Усе повертається на коло своє.

Тільки наблизиться старість, а вже сунуть до тебе:

– Отче, віддай владу!

Я кажу їм усім:

– Влада - від бога.

Та хіба допомагає?

У храмі недалеко від входу височить над усім сидіння суддівське, бо звання моє нині у сумісництві з пророчим - Суддя Ерес-Ісраелю. Я тлумачу закони старі і виголошую настанови нові. Карний кодекс Моісея за словом моїм переслідує лиходіїв, крадіїв, розпусників, грабіжників та убивць від Дана до Беер-Себи. Повсюдно панує Закон.