І проголосив я урочисто:

– Ім'ям господнім я, слуга божий, нарікаю царем нашим тебе, Савле, сина Кіса, сина Авіула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, з коліна бен-амінова, людину шляхетну!

– І це все, отче?
– запитав Савл.

– Все, царю!

– То мені вже можна вертатися додому? А то татусь мій лаштується зранку на оранку. А мені ще воликів годувати. Та й батько в мене такий: цар не цар, а штани зніме...

– Можна й додому, царю. Йди собі з богом до воликів та ослиць своїх.

І дивувалися люди цареві від Дана до Беер-Себи!

Рукопис біблійного пророка Іони з "Вступним словом" невідомого Автора потрапив до наших рук випадково - ми придбали його на базарі. На жаль, ми дещо спізнились: перекупка не зналася на справжніх скарбах і збувала дорогоцінні сторінки прадавніх мемуарів легендарного мандрівника Іони з богодухою передмовою загадкового Аноніма по копійці за штуку, аби масовий споживач мав у що загорнути тихоокеанські оселедці. Це варварство тривало вже днів зо два, і тому немає нічого дивного, що в сучасному виданні біблійні події виглядатимуть дещо фрагментарне. Адже на тихоокеанські хвости явно пішла кінцівка вікопомного твору. Повністю! і ми тепер не знаємо, як пройда іона потрапив на сьоме небо. Але не біда: ми знаємо він там!

Зрозуміло, стародавній манускрипт потребує багатотомних коментарів і тлумачень. Але оскільки видавець не женеться за науковою славою, він обмежився одним - подбав, щоб кожному розділові передував путящий заголовок і відповідний епіграф, які розкривали б усю його суть.

На сьомому небі, у райських кущах, безтілесні відчайдухи шепотілися:

– Праведники осатаніли...

– Архангели учаділи від фіміаму...

– А сам Всевишній...

– Тс-с-с!..

А лихо сталося тому, що в раю було запроваджено режим максимального забезпечення блаженством.

Ідеалу досягли просто.

"Головблажзабез" не шкодував витрат - скрізь виставили бочки з нектаром та ночви з амброзією. Солодкий фіміам здіймався вулканічними вибухами. В очах паморочилося. Голова йшла обертом.

Швидко було з'ясовано: надуживання міцним нектаром дозволяє візуально, неозброєним окулярами оком бачити єдиного в своїй суті господа одразу в трьох личинах - бога-батька, бога-сина і бога-духа святого.

Благодать...

То вам не грішна Земля!

Там, унизу, на тверді, від міцних напоїв, буває, в очах подвоюється. Усі знають: трапляється таке.

Але щоб потроювалося?

Щось про таке не чувати...

Та й подумати: хіба можна огидну сивуху порівнювати з небесним нектаром? Не той напій! Не тієї чудодійної якості! Самі знаєте, самогон будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише блаженним.

А на небесі святі та божі (усі поголовне - у білих хітонах) обсіли бочки з нектаром, весело й завзято здіймали кухлі з божеським напоєм до осяйного сьомого неба, натхненно скубли струни арф і в один голос вдячно ревли:

– Хвала тобі, господи!

– Хай уславляється ім'я твоє!

– Осанна! Осанна! Осанна!

У бога щодня - свято...

Від цього блаженного ревища аж у вухах лящало. Не рятувала ніяка звукоізоляція. Здригалося повітря. Гуляли страхітливі протяги. Туди-сюди неорганізованим натовпом шугали циклони та антициклони. Атмосферний стовп ледь тримався під натиском ураганних тайфунів. Усі пророкування синоптиків були приречені на безсоромну брехню.

Янголи, змучені неугавним славоспівом, мрійно згадували старі часи:

– От колись було!

– Пам'ятаєте, у раю тільки й було народонаселення, що Адамчик з Євонькою.

– Еге ж, бува, призначав Адам побачення рві під чарівним Древом Пізнання...

– Тихенько й сумирно чекав свою чарівницю з букетиком квітів...

– Або нишком ворожив на королиці, аби дізнатися, любить вона його чи не любить...

– Ой, таки було ж!

– А коли Єва приходила на побачення, то хіба ж молодята ревли, як бугау?