На Сiчi i сiчовому майданi ставало тiсно. До того ще купцi i всякi крамарi, прочувши, що запорожцi привезли з Варни велику здобичу, злiтались, мов гайвороння на Сiч для торгiвлi. Треба було поза валами Сiчi покласти базари, де цiлий день клекотiло, мов у казанi.

Сагайдачний виводив своїх новикiв на берег Днiпра у степ i там їх вчив, пiшки i на конi, то з гарматою, то з заступом.

Поперед усього вiн вчив старшину, а тi опiсля вчили других.

Одного дня взяв гурток вибраних i за рiчкою пустився у недалекий степ на конях.

Почулась команда: "Списи вниз!" Усi вiдразу познiмали списи i наставили їх вiстрями перед себе. Рушили вперед зразу кроком, потiм щораз швидше, аж до найшвидшого бiгу скоком. Сагайдачний дививсь за тим, щоб нiхто передом не виривався, а щоб йшли усi рiвною лавою. Гнали так досить далеко, потiм, виконавши рухи списом, заверталися назад. Це повторялося кiлька разiв.

Аж ось побачили навпроти себе ватагу людей, що їхала степом навпростець. Видно було, що ватага, побачивши козакiв, що в ту сторону гналась, дуже збентежилась i ладилася до оборони.

Сагайдачний здержав своїх. Вони пiднесли списи i позавiшували на руку. Опiсля з кiлькома козаками пiд'їхав до ватаги, даючи шапкою знак, щоб не лякалися.

То була компанiя ляхiв. Було мiж ними кiлька старших людей, а далi - панськi козаки та чури озброєнi в шаблi i мушкети.

З ватаги пiд'їхав до Сагайдачного старший чоловiк з сивою довгою бородою i, вклонившися Сагайдачному, каже:

–  Ми їдемо в посольствi у Крим з Польщi невольникiв викупляти, про котрих їхнi рiднi довiдались, де вони живуть. Маємо поручаючi письма вiд гетьманiв коронного i польного та вiд українних старостiв. Ми, здається, з шляху збились, та в степу заблукалися, так що не знаємо, де ми опинилися. Я бачу, що ми з запорозьким козацтвом стрiлися, вiд котрого не буде нам напастi.

–  Вiтайте, панове, на запорозькiй землi! Кожний посол має право на охорону, вiд кого би вiн не був, куди би не йшов. Такої охорони не вiдкаже вам i Запорозьке вiйсько, будьте цiлком спокiйнi за вашi особи i майно… З шляху ви не збились, бо саме через Сiч найближча i найпевнiша дорога у Крим. За вашу безпеку я поручаюсь вам лицарською честю. Тепер, панове, прошу вас на Сiч у гостi. Вiдпочинете, а тодi поїдете далi. Дамо вам певного провiдника, та ще яку чету козакiв для вашої безпеки…

Сагайдачний вклонився шапкою i пристав до польського гурту.

Вертали так всi разом. Ватагу окружили запорожцi i стали балакати з двiрськими козаками та чурами.

Ляхи, незважаючи на те, занепокоїлися, побачивши себе серед сiчовикiв. Вони не дуже-то Сагайдачному довiряли. Один з них каже до одного старшого шляхтича, який, здається, усьому приводив:

–  Oqae omnia pulcherima sunt, sed semper melius est cavere, ne haec turba nos spoliet'.

А Сагайдачний зараз йому на це вiдрубав:

–  Si haec turba vos spoliare vellet, adhuc nemo vestrum iam viveret.

Ляхи дуже збентежились, а цей, найстарший вiком, каже по-латинi:

–  Вибач, вашмосць, ми не могли вiдгадати, що пiд сим простим козацьким одягом криється шляхетська душа. Невже ж що вашмосць - польський шляхтич з вищою освiтою?..

–  Вашмосць, що до одного помиляєшся, що до того, будто би лише польський шляхтич мiг здобути собi вищу освiту. Я - Острозький учень, а ця школа з Польщею не мала нiчого спiльного, бо там, мiж учительством, не було тодi нi одного патра єзуїта, без котрих у Польщi нема науки.

–  Вибач, вашмосць, я про це нiчого не знав.

–  У тому-то цiла бiда, що панове з Польщi не знаєте про Україну правди. Вас дурять, а ви дурите самих себе. Ви вважаєте нас, козакiв, за банду розбишак. А се справдiшнє християнське лицарство. От, може, вашмосцi й не вiдомо, що ми лиш що вернулися з морського походу на Варну. Ми Варну спалили, знищили Очакiвський флот, визволили шiсть тисяч християнських невольникiв та привели з собою. Мiж ними знайдете i ваших землякiв, та, певно, вiзьмете їх з собою, вертаючися. Поки що вони у нас гостюють. За таке дiло купа розбишак не вiзьметься, а хiба добре впорядковане вiйсько.

–  Невже ж Варна ограблена! Господи! Велика Порта знову на нас помститься, i будемо мусили знову солено оплачуватися.

Сагайдачний поглянув згiрдно на шляхтича i каже:

–  Ми, козацькi шизматики, помстили смерть вашого католицького короля Владислава Варненчика, що пiд Варною полiг лицарською смертю. Дарма! Не спромоглись на таку помсту польськi магнати, то мусила це зробити козацька голота…

–  Вашмосцi жартувати хочеться, а мене дрожею проймає на сам спогад, що з сього може вийти… Зараз посиплються з Царгорода погрози на адресу Польщi, зараз пiдуть татарськi набiги на Покуття, Подiлля, Волинь. Який настане страх мiж шляхтою. Наш гетьман одганяється вiд сеї поганi, мов вiд вовкiв… i тепер моє посольство у Крим стрiне новi перепони i може увесь мiй труд пiти внiвець…