–  Заспокойся, ти поводишся так, що козацтво мусить тобi вiд серця простити лише за те одне, що ти дотепер зробив. Ти подумай, що Очакiвський флот вже пропав. Очакiв останеться без флоту. Тепер можна буде Очакiв легенькою рукою взяти i зробити там другу Варну. Коли паша довiдається, як хитро ти його одурив, то, певно, сказиться. Така помста над турками повинна тебе заспокоїти i вдоволити…

–  Моя совiсть не зараз ще заспокоїться. Я в десятiй частi не висповiдався перед тобою з моїх грiхiв. Вони дуже тяжкi.

–  Знаєш, Iбрагiме, що не без цього, що провидiння нарошно спрямувало твої кроки туди, кудою ти пiшов. Нiде правди дiти, що коли б не ти, ми всi пiд Варною були б пропали. I нинi, хто не спочив би на днi моря, стогнав би вже в турецькiй неволi. Коли б ти був не побiсурменився, не навчився турецьких звичаїв i мови, не узяв би торбу очакiвського пашi. А коли Господь вибрав тебе на сповнення своєї святої волi, то вiн тебе i простить, i ти знову будеш добрим козаком i не раз обороняти будеш батькiвську вiру.

–  Спасибi, отамане, за цi слова вiдради. Вони, мов цiлюща вода, гоять рани моєї душi.

Потурнак узяв руку Сагайдачного i крiпко поцiлував. Сагайдачний почув на своїй руцi сльозу.

–  Коли мене козацтво простить, я зараз пiду у Київ висповiдатися. Там, у Києво-Печерськiй лаврi, при мощах святих угодникiв божих шукатиму заспокоєння i прощення моїх грiхiв, там i до смертi покутувати буду.

–  Не треба тобi i у Київ за цим ходити. У нас на Сiчi є своя церква i свої попи, люде розумнi i благочестивi.

–  Невже ж є?
– каже врадований Iбрагiм, начеб йому хто вiдкрите небо показав.
– Вiдколи ж воно так?

–  Недавно. Щойно минулого року церкву ми поставили i свою сiчову парахвiю завели…

–  Догадуюся, що се твоя робота, отамане.

–  Моя не моя, я церкви побудувати не годен.

–  Воно так говориться, знаєш, як говориться: Caesar pontem fecit (цезар збудував мiст), хоч вiн й одного кiлка там не затесав.

–  Чоловiче, - каже здивований Сагайдачний, - ти мене цiкавиш, хто ти? Звiдкiля ти латину знаєш? У якiй школi ти вчився?

–  Там, де й ти, пане Конашевичу. Я тебе знаю з Острозької школи. Хiба що я вчився вище вiд тебе, бо я туди раньше прийшов i раньше вийшов. Як ти зачав, то я кiнчив.

–  Скажи ж менi твоє iмення…

–  Називай мене Iваном, коли ласка, далi поки що не скажу, коли ти мене не пiзнав. Я ще непевний сього, чи запорожцi мене не покарають, як Юду i Каїна в однiй особi, а тодi п'ятно з мого iмення могло б i мiй рiд споганити… I що ж з сього, що я вчора каявся, а нинi то я знову згрiшив, прославляючи перед сим болваном пашею iм'я Магомета i Аллаха…

–  Се було не з серця, а так собi ради хитрощiв, для добра других а се вже не грiх.

–  Я се зробив останнiй раз…

–  Не говори! Прийде ще не раз таке, що треба буде галайкнути. Ми самою Варною дiла з турками не покiнчили… Тiльки я не можу собi нi раз нагадати, чи я тебе в Острозi знав…

–  Я тобi опiсля нагадаю, а тепер не можу…

Сагайдачний бiльш не допитувався, хоч ще довго балакали. Сагайдачний таки задрiмав, а Iван вийшов на помiст i тут поклався, лелiючи рожевi надiї, що грiхи будуть йому прощенi.

Як лише стало свiтати, потурнак вже був на ногах i видавав голосно прикази. То був знову суворий, гордий турецький старшина, для якого жартiв не було. Прикликав до себе на помiст до свого боку одного очакiвського бiм-башу на свого прибiчного.

Тепер вийшли з пристанi всi галери. Очакiвським суднам приказав плисти передом.

Коли вже було далеко вiд Очакова, Iван прикликав на помiст Сагайдачного.

Бiм-баша, побачивши Сагайдачного, озброєного, та ще з булавою в руцi, в козацькiй шапцi - чалми вiн нiяк не хотiв надягати, скочив наляканий, начеб самого чорта побачив.

–  Ваша милiсть! Що цей джавр тут робить? Коли вiн бранець, то чому ж при зброї?

–  Заспокойся. Се козацький отаман цiлого того флоту, а ти мiж козаками… у гостях…

–  Так то була зрада!
– крикнув бiм-баша i скочив з кинджалом на Сагайдачного, та Iван схопив його за руку i стиснув так, що кинджал з руки випав на помiст.

–  Зв'яжiть його, хлоп'ята, i причепiть до щогли його власним тюрбаном, щоб краще усе бачив…

Зараз прискочило кiлька переодягнених козакiв i присилили бiм-башу до щогли.