102

103

посмішкою. — Благаю, ваше світлосте, послухатись.

Собачка княжни гавкає, за ноги її чіпає, в подолі

Це швидко, ненадовго…

сукні плутається.

Зневажливо княжна плечиками пересмикнула,

Княжна тонкими перстами за скроні взялася — мі-

підвелася.

грень.

Але руку слідчому з Петербургу подати не схотіла.

За дверима теж хтось стукати почав. Певно, чер-

Пішла.

ниці з приживалками свою пані виручати взялися.

Служниця за нею.

Аж раптом відчинилися двері.

— Пане капітане, проведіть, будь ласка, шановних

Входить у них Іполит Вікентійович, чемно кланя-

пані до кают-кампанії, — каже Іполит. — А я ще піду

ється:

третю пошукаю…

— Шановні пані…

Лизавета Павлівна не розгубилася, наступає на

* * *

нього з кулаками:

— Ти що-небудь розумієш? — приговорювала, нер-

— Я тобі покажу! Песиголовець! Супостат! Гаспид!

вово курсуючи з кутка в куток, княжна Анастасія.

Почекай, я тобі сала за комір заллю!

Хоча на відповідь не чекала.

Задкує від неї Іполит Вікентійович, втрачає присут-

Ольга сиділа за столом, голову схиливши, пальця-

ність бойового духу, надто велика ця пані — і вшир, ми перебираючи китиці скатертини. Зіщулилась уся, і в вишину, мов каріатида.

мов їжак перед хортом.

Але опанував себе, набрав поважного вигляду, по-

Княжна двері посмикала, обурилася:

серед кімнати став і у своїй звичній манері, за яку над

— Та вони ж нас зачинили!

ним генеральська донька насміхалася, промовляє:

Віяло дістала, обмахуватися почала.

— Шановні пані! Прошу дуже заспокоїтись! Маю

Аж тут двері відчинилися і в них влетіла купчиха

до вас важливе повідомлення. Отже… Прошу вас

Лизавета Павлівна, ніби її хтось ззаду штовхнув, —

усіх залишатися тут до з’ясування факту звинува-

і знову двері зачинилися.

чення у… У підозрі на… На замах, точніше ска зати —

За ними лише виття черниць та приживалок чутно.

на скоєний замах, що мав тяжкий наслідок щодо

А Лизавета Павлівна в зчинені двері продовжує

життя пана німецького посла гера Вільгельма фон

криком кричати:

Айзена!

— Я вам покажу, бузувіри! Безбожники! Антихри-

Запала глибока тиша.

сти! Що вам від мене треба?

Навіть собачка не гавкнула.

Почала в двері ногою гатити:

— А що з ним? — скрикнула княжна Анастасія.

— Я удова купця третьої гільдії Савелія Копито!

Задоволений тишею і увагою, Іполит ще більшою

Я вам так цього не подарую! Посеред білого дня! Як

пихою налився.

смієте?!

— Минулої ночі його вбито.

104

105

* * *

Сказав коротко, без зайвих слів. І на реакцію па-

ні дивиться.

А в «акторській каюті» своя драма розгортається!

Зойкнула Ольга, осяяла себе хресним знаменням,

— Ну, і довго ви збираєтесь так сидіти? — крізь

взялася долонями за щоки, на княжну з острахом по-

двері питає Мусю ув’язнений.

глянула.

— До першого причалу! Потім поліцію викличу!

А та головою хитає, рукою замахала, мовляв, ні, ні,

— Це ж навіщо?

не може такого бути.

— Щоби вас заарештувати!

Лизавета губи підібгала, насупилась, але мовчить —

— На яких таких підставах?

і на тому спасибі.

— А чому у вас у валізі фотокартка вбитого лежить?

— Але… — першою прийшла до тями княжна. — Але

Взагалі, хто ви такий? Ось це з’ясуємо в дільниці!

я не розумію ваших дій, пане слідчий! До чого тут ми?

— Та не можна мені в дільницю, — каже Олексій.

— Я ж сказав, ваше світлосте, вас затримано з ме-

— Звісно! — відказує Муся.

тою встановлення обставин! — сміливо каже слідчий

— Ну, добре. Я вам скажу… — смиренно промов-