— Так він же далеко. Його все влаштує, якщо ді-

стоїть, заздрісно на панство дивиться. Видно, що хо-

знається, що я під вашим невсипущим наглядом. До-

четься і їй морозива з тістечком скуштувати.

мовились?

Лізавета Павлівна весела, до картярської гри при-

І ніжно так по щоці його чисто виголеній пер-

стала, грошима сипле направо-наліво.

стом провела, аж зомлів. Кивнув, спробував вхопи-

Але не шкода — виграє.

ти за той пальчик, а Муся вже за порогом, цілком за-

Таланить їй сьогодні.

доволена.

Дарма, що її свита весь час з-за спини шепоче: «Ох, Обернулася:

матінко… Подалі б від гріха!»

— Ну, ви звертайтеся… в разі чого…

Дзижчить палуба розмовами, піснями, сміхом.

92

93

Модний цирульник мосьє Очінь поміж панянками

За порожній шинквас зайшов, чарку собі налив.

снує, на куафюр запрошує, ціну знизив до десяти кар-

Добре, що в салоні ніхто того не бачив.

бованців — записує охочих.

— Пияк! Боягуз! — продовжує йти у наступ Муся. —

Тільки шкода, що ззаду у «чарівної машинки» вічка

Бабій!

немає, адже закарбувала б і матроса в закоротких

Аби тільки не дати йому оговтатись.

штанях, що з тилу на публіку виглядає і час від часу

— Звідки такі висновки? — спокійно каже не-

ялозить ганчіркою на довгій палиці по підлозі, стара-

гідник.

ється. Зиркає з-під кашкета матроського пильним

— Усі бачать, як ви біля мадам Такіхасі в’єтесь!

оком, ніби шукає в цій юрмі когось.

— А ви мені що, дружина, щоби ревнувати? — по-

А в салоні — порожньо.

сміюється той.

Крізь скляні двері видно, як кілька офіціантів ліни-

— Та мені на вас… тьху! — каже Муся. — Але пе-

во зі столиків посуд прибирають.

ред людьми ж незручно!

Побачили пані в блакитній сукні — вклонилися.

— Так ми ж тут для того і є, щоби людей підбадьо-

Певно, щось тут забула.

рювати різними сімейними сценками!

А юна панянка дійсно ходить в задумі довкола сто-

— Це огидно, огидно! — фукає Муся.

ликів з великим тканим ридикюлем, ніби щось шукає.

— Огидно зі столів посуд красти!

Дочекалася, доки офіціанти з тацями вийдуть, —

Сказав і пішов собі.

і прожогом до столів. З того, де княжна Анастасія сиді-

Ніби холодної води Мусі за комір вилив.

ла, взяла ложку двома пальчиками — і до ридикюлю су-

* * *

нула, потім ще й чашку туди ж — з якої служниця пила.

Озирнулась і до столика Лизавети Павлівни, звід-

Поки гості на верхній палубі розважалися, присором-

ти блюдце, з якого та чай сьорбала за купецькою

лена Муся зі своєю здобиччю побігла до каюти.

звичкою, поцупила.

Намагалася тихо прослизнути, щоби її ніхто не по-

Поклала і… здригнулася від голосу, що звалився

бачив. Але не вийшло. Адже назустріч їй викотилася, на неї зненацька:

сувора мов фурія, мадам Шток. За нею — Жорж із

— О, та ви ще, виявляється, клептоманка!

кліткою, умовляє не ганьбитися.

Випросталась Муся, мов стріла.

Але мадам Шток біля кожної каюти зупиняється

Ридикюль за спину сховала. Що тут скажеш?

і шепоче страшним голосом:

— А ви… Ви… — задихається від сорому і гніву. —

— Соломоне! Соломошо…

Мартопляс!

— Маман, припиніть, незручно… — зупиняє її Жорж.

Зморщився Олексій, немов оцту ковтнув.

А підступний папуга цього разу — на боці маман,

— Ну от, — каже, — у мене від вашого голосу зно-

кричить на весь коридор:

ву зуб розболівся!

— Соломошо, дай червінець!

94

95

— Незручно на стелі спати! — відказує мадам Шток

Кожен охайно підписала — «Лизавета Павлівна

і знову в кожні двері стукає: — Соломоне, гаспиде, Копито», «Княжна Анастасія», «Ольга (служниця)».

все одно ж знайду!

Просушила. А тепер — найважливіше: треба звіри-