тому я це майже довів. І докази мої були беззапереч-

— А ви звідки знаєте? — підозріло глянув на неї

ні. Але дещо сталося… Дещо таке, що змусило мене

Олексій.

відступитися. Айзен викрутився. А мене з розшуково-

— Здогадуюсь… — забурмотіла Муся, скроні поти-

го департаменту в околоточні розжалували і від усіх

раючи. — Вирвалося… Будь ласка, продовжуйте!

справ відсторонили.

Я більше ані слова не скажу!

— Через що таке сталося? — запитала Муся.

І про всяк випадок обома руками затулила рота.

— Це довга історія, — спохмурнів Олексій. — До-

— Це було креслення, зроблене в одному примір-

вга і надто особиста…

нику — особливого типу аероплана, — продовжував

Помовчав, і Муся помовчала, спостерігаючи, як по

Крапка, — котрий здатен злітати з палуби корабля…

обличчі Олексія тінь пробігла — ледь помітна, але Му-

Муся своїм розумом, що його б, як тато дорогий їй

ся спостережлива.

не раз казав, приставити б до чоловічої голови, ро-

— Ну от, — продовжував Крапка, — тепер тут, у Ки-

зуміла, що треба їй чемно поводитись, адже вперше

єві, сталося таке. До речі, ви про це замітку читали, з серйозним слідчим розмову вела — але натура над

якщо в моїх речах порпались…

ним гору взяла: знову скрикнула несамовито:

— Але ж і ви мої роздивлялися! — не втерпіла по-

— А у нас, у Петербурзі, вбито морського інженера, дати репліку Муся.

котрий розробляв якісь секретні воєнні кораблі! І слід

Олексій зморщився, але вирішив ніяких зайвих

від того вбивства сюди, на «Царицю Дніпра», веде!!!

слів не говорити — адже з таким напарником тільки

Зірвались обоє зі своїх місць.

зачепись! — і продовжував міркувати вголос:

Один одному в очі дивляться, мов два хорти, що

— …Сталося таке. Було розгромлено авіаційну

слід узяли.

майстерню, в якій інженери-авіатори на чолі з про-

Але не встигли і слова промовити, як почули з па-

фесором політехнічного інституту Миколою Артем’є-

луби, де публіка розважалася, несамовитий лемент.

вим та інженером Федором Фердинандовичем Ан-

Довелося «карти» скласти — і прожогом обоє на

дерсом займалися розробкою аеропланів. У газеті

палубу кинулись.

написано, що це було звичайне хуліганство. Але Ан-

* * *

дерс, котрий, до речі, в моєму околотку живе, на Фун-

дуклєєвській, сам мені повідомив по-секрету, що та-

— Це удача! Удача! Візьми крупним планом! — пошеп-

ки пропало звідти щось важливе. Ну от. Я зі служби

ки кричав режисер оператору.

112

А той, звісившись за борт, несамовито накручував

ручку кіноапарата.

Пасажири, зокрема їхня чоловіча частина, так са-

мо висіли на перилах, вказуючи пальцями вниз, жін-

ки репетували і голосили, матроси безтямно снували

серед них, вхопивши хто багор, хто — канат.

Галас стояв неймовірний.

Розштовхавши юрму, Олексій і Муся прорвалися

вперед і теж перегнулися через перила.

Побачили страшну картину: у хвилях, зачепившись

краваткою за якірний ланцюг, погойдувалося тіло

ювеліра Соломона Штока…

Пані, оточивши колом мадам Шток, бризкали їй

в обличчя тим, що було під рукою, — лимонадом.

Жорж розгублено стояв поруч, притискаючи до гру-

дей клітку з папугою.

Крізь натовп пробивався до перил Іполит Вікен-

тійович, за ним біг капітан.

— Усім розійтись! Пропустіть! Посуньтесь!

— Тіло треба дістати! — командував капітан. — За-

спокойтесь, панове, з нами поліція!

— Знімай, знімай! — шепотів режисер. — Зараз

ця морда — в самий раз!

— Соломон! Соломошо! — басом волала мадам Шток.

— Соломошо, дай червінця! — вторив за нею сха-

рапуджений папуга.

Мадам Шток рвалася до перил, звісилась — і від-

кинулася назад, на руки панства.

— О! О! Соломошо, на кого ж ти нас покинув? —