ливими очима:

122

123

— Щоби ми змогли допомогти, вам доведеться по-

ся з газет, що він у числі пасажирів… Це був шанс

ділитися цією таємницею з нами.

з’ясувати стосунки…

Анастасія стурбовано поглянула вбік Олексія.

— Це зрозуміло? — запитала Муся в Олексія.

— Це моя помічниця! — поквапився запевнити

Той ствердно кивнув, Муся кивнула княжні, і та по-

той, і Муся спалахнула від гордості.

вела далі:

Анастасія дістала з рукава крихітний білий носови-

— …Так! Я заходила до нього увечері! Вимагала

чок і, час від часу прикладаючи його до очей, уривча-

лише одного: аби він узаконив сина! Самі розуміє-

сто провадила:

те — моє становище в світі зобов’язує… Він… Він… —

— …Два роки тому ми приїхали до Парижа, аби об-

княжна схлипнула, знову прикрила обличчя руками

вінчатися… Напередодні він подарував мені цей пер-

і здушено вигукнула: — Він висловив сумнів щодо

стень… Митіньці тоді вже піврочку було… А на ранок

свого батьківства! Негідник!

він щез…

Її прекрасні очі гнівно зблиснули.

Олексій незрозуміло затряс головою:

— Тоді я кинула перстень йому в обличчя і пішла

— Стривайте! Хто щез? Хто куди і до кого при-

геть! Але я не вбивала…

їхав?

Вона розридалася, повторюючи:

Муся гнівно зиркнула на нього, мовляв, от дурні чо-

— Це так… так принизливо, так жахливо… Я цьо-

ловіки — нічого не можуть зрозуміти, і переклала

го не витримаю!

Крапці почуте:

Муся співчутливо захитала головою, ледь не кида-

— Її світлість каже про те, що у неї з паном по-

ючись обіймати нещасну.

слом Вільгельмом фон Айзеном був… було… кохан-

Олексій звів очі до стелі: о загадкова жіноча душа!

ня. Від якого у її світлості народилася дитина — хлоп-

Ще пару годин тому одна запроторила іншу під

чик Митя. Роман… тобто кохання, мало завершитись

цей сумнівний арешт, а нині готова кинутися їй на

законним шлюбом два роки тому в Парижі. Через

груди.

цю урочисту подію вбитий… Ой, вибачте, тобто —

Можливо, я чогось не розумію, подумав Олексій

пан посол подарував нареченій цей діамантовий

і вирішив не втручатися в сентиментальну сцену, а тер-

перстень. А на ранок — виїхав у невідомому напрям-

пляче чекав, доки на лаві «підсудних» опиниться на-

ку. Вірно?

ступна учасниця подій — служниця княжни, Ольга…

Анастасія печально кивнула.

— Тепер зрозуміло. Продовжуйте, — сказав Олек-

* * *

сій, повністю покладаючись на Мусю.

— …Шукала його… Але, самі розумієте… У моєму

…Люди швидко забувають про погане.

становищі… Я не хотіла скандалу… Дізналася, що

Тим паче що нещасний потопельник-ювелір нічим

згодом опинився в Києві… Уникав… Тепер дізнала-

не встиг відзначитись серед світського товариства.

124

125

Капітан, стоячи на своєму місці — на узвишші ка-

Гра продовжилась.

пітанського мостика, — із задоволенням спостерігав, Власне, як і допит у кают-кампанії…

як після обіду на палубі знову встановлюється мир

* * *

і злагода. Цього разу гості, утворивши коло, розважа-

лися грою в «крокодила».

— Святий істинний хрест! — казала в той час Ольга, До середини виштовхали купця Кривошапка, він

с острахом позираючи вбік перегородки, де Лизаве-

надимав щоки, зображуючи загадане слово, яке тре-

та Павлівна відпоювала водою зомлілу княжну. —

ба було розгадати.

Я ні в чому не винна, присягаюся, панове-добродії!

— Паровоз! — вигукнула дружина князя.

Він сам прийшов!

Купець захитав головою, мовляв — не вгадали.

— Хто? — не зрозумів Крапка.

Прекрасна Ванда і юна донька промисловця одно-

— Вільгельм фон Айзен! — пояснила Муся, ледь