руч із майже непритомною від жаху Мусею. — Ви,

— Рятуйте! — прошепотіла Муся в темряву.

певно, чоловіка злякалися…

Чиясь рука втягнула знесилену дівчину досе-

— Він мені не чоловік! — вигукнула Муся. — Але

редини.

то був не він, а інший!!!

Двері грюкнули, ключ провернувся у шпарині…

— Усі ми грішні… — співчутливо зітхнула мадам

За ними пролунав удар кулака.

Такіхасі, певно, натякаючи на недавню ганебну сце-

Муся здригнулася і повільно сповзла по стіні на

ну в цій же каюті. — Заспокойтесь. Ви в безпеці.

підлогу.

Ми не дамо вас ображати! Я зараз викличу капі-

тана і…

* * *

— Ні! Не залишайте мене! — немов скажена за-

…І побачила перед собою знайомі вишиті бісером

кричала Муся. — Він і вас уб’є! Тепер ми обидві у не-

капці.

безпеці. Він заховався за рогом, я в цьому певна!

Ванда Такіхасі підхопила Мусю, обняла за плечі

Вибачте мене, накликала на вас біду!

і допомогла лягти на канапу.

Ванда обняла її і погладила по тремтячому плечі.

Погляд її був схвильованим.

— Це ви мене вибачте. Не знала, що він у вас та-

Допомігши Мусі зручно влаштуватися на подуш-

кий тиран…

ках, Ванда рушила до дверей.

— Та ні! Кажу ж: ні! Це інший!

— Не відчиняйте! — закричала Муся. — Він мене

Муся розридалася, обіймаючи Ванду.

вб’є!

— Дорога сестро, — казала та, стискаючи її в обій-

— Хто? Ваш чоловік? — обернулася до неї здиво-

мах. — У житті буває всяке. Знаю, на жаль, по собі.

вана Ванда.

Усе минеться. Усе владнається. Я вас нікуди не від-

Муся щосили затрясла головою, замахала руками:

пущу. Я сама поговорю з ним. Вас ніхто більше не

— Злочинець! Вистежив мене… Не відчиняйте!!!

скривдить. Обіцяю. Вам треба відпочити, прийти до

Ванда недовірливо поглянула на неї, зробила за-

тями. Усе буде добре…

спокійливий жест і… вийшла в коридор.

Вона обережно огорнула Мусю ковдрою, гладила

Муся нагребла на себе простирадло і скрутилася

по голові, мов дитину.

бубликом, піджавши під себе ноги.

Муся розчулено схлипнула.

Більше тікати було нікуди.

І несподівано з усією гостротою, котра вколола її

За кілька хвилин двері знову відчинилися.

серце, подумала, що вона ніколи не знала і не відчу-

Муся заплющила очі.

вала такого теплого материнського піклування.

194

195

* * *

* * *

…Олексій Крапка все ще бродив серед гостей, час

Думки про несподівано зниклу напарницю вмить ви-

від часу поглядаючи то на годинник, то на двері са-

вітрилися в Олексія з голови.

лону.

Він забіг до каюти (все ж таки сподіваючись, що

Звісно, від його навіженої напарниці можна було

знайде в ній Мусю, але — марно!) і кинувся до її сак-

очікувати всякого.

вояжу, котрий (і це було дивним!) усе ще стояв на міс-

Цілком вірогідно, що вона все ж таки вициганила

ці — під Мусиним ліжком.

у капітана іншу каюту і тепер спить собі спокійно, по-

Розкрив його, ламаючи замок і сподіваючись, що ха-

лишивши його напризволяще.

зяйка саквояжа не застукає його в цю неприємну мить.

Вона така!

Витрусив із книжки папірці з купою відбитків, по-

Що ж, можна обійтися і без неї.

шарудів, знайшов те, що шукав, — аркуш, підписа-

Олексій підійшов до столика, де сидів князь із дру-

ний «Санкт-Петербург. З роялю», витягнув лупу, увімк-

жиною. Місце поруч із ними, де зазвичай вечеряла

нув лампу.

мадам Такіхасі, було вільним.

Обережно поклав поруч із аркушем плитку шо-

Щоправда, рештки шоколадної плитки і порожня

коладу.

філіжанка, що стояли на столі, красномовно говори-

* * *

ли про те, що прекрасна Ванда була тут.

Олексій чемно вклонився поважній парі.

…Жорж Шток, тримаючи клітку з Семеном на рівні