вав безперервну тираду мадам Шток про всі нега-

бить, — тут, на пароплаві! Щоправда, вже добу його

разди, котрі посипалися на її голову після весілля

не видно. Певно, помітив нас і ховається!

з Соломошею.

— Та невже?! — зацікавлено вигукнув Олексій

Мадам Шток розгорнула повне батальне полотно

тільки через те, аби мадам продовжила свою ти-

першого десятиліття подружнього життя і перейшла

раду.

до другого, все більше впадаючи в шаманський

— Так, точно! Ховається! Я його в перший вечір по-

транс.

бачила. Сунув ніс до зали — і одразу заднього дав!

— …Ви ж самі бачили, — казала вона, — крават-

Мабуть, злякався. Тепер не відкрутиться. Я його з-під

ку нову надів! А казав, що срати пішов! От прямо-та-

землі дістану!

ки вистрибнув з-за столу, мовляв, шлунок прихопило

— Хто ж цей негідник? — поставив цілком рито-

від тієї печінки гусячої! Семену — нічого (Семен — це

ричне запитання Олексій Крапка. — І за що він вам

наш папуга!), а йому — бачте! — прихопило! Знаю,

заборгував?

в якому місці йому прихопило! Побіг до каюти крават-

— Так германець той, ірод! Рік тому я його в нашій

ку нову одягати!

крамниці бачила. Прийшов перстень замовити, а роз-

І заридала на повний голос:

платився лише чвертю від усієї суми. Я тоді ще Соло-

— Йой, Соломошо, на кого ж ти нас покинув? Я-я-як

моші сказала, — мадам Шток красномовно стисла

тепер жити будемо?!

перед носом Олексія кулак, — що не слід віддавати

184

185

такі коштовні речі за безцінь! А він: та то ж людина

Не було її і в каюті.

поважна — сам посол, віддасть! А виявилося по-моє-

Певно, хоче показати всю глибину своєї образи,

му: дзуськи віддав! Ну нічо, мені віддасть!

вирішив Олексій.

І мадам рішуче почала збивати перед люстер-

Ну, то нехай походить голодна!

ком копну волосся, провела пуховкою по червоному

обличчі.

* * *

— А розписка у вас є? — запитав Олексій, боячись,

що пані Шток дійсно піде діставати Айзена, як вона

…Муся відліпила закрижанілі долоні від металевих

сказала, «з-під землі».

дверей, в які час від часу безнадійно стукала, і вирі-

Не міг же він зізнатися, що той посол лежить в ку-

шила обстежити місцевість.

пі льоду разом із її бідолашним чоловіком.

Спочатку подумки налаштувалася на те, що видо-

— Розписка? — знітилася мадам. — Дійсно, тре-

вище буде зовсім неестетичним і досить моторош-

ба розписку знайти. А вона, певно ж, удома лиши-

ним. Порахувала до десяти і обернулася.

лася…

У напівтемряві побачила ліс обдертих коров’ячих

— Ну от і не поспішайте. Борг завжди за нею змо-

туш, що коливалися від руху пароплаву. З голів на під-

жете отримати. Або — через суд.

логу скрапувала густа червона кров.

— Через суд? — зраділа мадам Шток. — Це ви вір-

Муся підібрала спідницю і з острахом пішла в саму

но кажете. Я йому ще суд влаштую!

гущу цього лісу смерті.

Вона заспокоїлась.

Він був рясний і смердючий.

Олексій схилився над її рукою, цмокнув, зітхнув із

Муся натрапила на найменшу тушу, підсунула під

полегшенням і відкланявся.

неї ящик, встала на нього і, вже не дбаючи про чисто-

Тепер він знав те, за чим приходив.

ту свого одягу, з усієї сили підсмикнула коров’ячий

Треба було б негайно розшукати Мусю і продовжи-

труп догори. З горла туші висмикнувся великий гак, ти звіряти відбитки пальців: чи лишилося в каюті Ай-

туша з гуркотом впала на підлогу.

зена «вітання» від Соломоші. Тим більше що, вислухо-

Муся зняла гак з металевого кронштейну. Він був

вуючи мадам Шток, він непомітно поклав до своєї

липкий від крові.

кишені несесер небіжчика.

Але з такою зброєю в руках їй стало спокійніше.

Зовсім як Муся!

Муся сіла на ящик. Дослухалась.

Не даремно ж кажуть — з ким поведешся…