Рівно гудів мотор.

Задоволений собою, Олексій спустився до салону,

І більше — ані звуку.

де гості вже сходилися на обід…

Якщо хтось її зачинив, вирішила Муся, то рано чи

І почав виглядати Мусю.

пізно прийде по неї.

Але на обід Муся не з’явилася.

А вона… не здасться без бою!

186

* * *

Уся географія круїзної подорожі була б не точною,

якщо не звернути увагу на берег.

А від берега пароплав був надто далеко.

Берег якщо й виднівся, то такою собі зеленува-

то-синьою рельєфною смужкою — немов спина кро-

кодила, котрий спить, занурившись у воду.

Час від часу в хвилях поруч із цією «спиною» вигуль-

кували білі вітрила човнів чи коричневі черева шаланд.

А на самій «спині» зблискували тьмяними вогнями

віконця селищ і згасали в пустелі ще не обжитих при-

бережних урочищ.

Хвилі билися в чорні скелі, у кам’янисті узвишшя

і пінистими бурунами затікали у сховані від сторон-

нього погляду вузькі затоки.

В одній із таких заток двоє невідомих займалися

важливою справою: вантажились на невеличкий бар-

кас місцевого рибалки.

Один із них, старший, поглядав то на годинник, то

на горизонт.

— Здається, пора, — нарешті вимовив він, зверта-

ючись до свого молодшого товариша. — Проти ночі

пароплав має бути в точці зустрічі.

Він вийняв з-за пазухи карту, розправив її на лаві

и тицьнув пальцем у потрібні координати, позначені

хрестом, звернувся до провідника:

— Сюди довезеш?

Рибалка неохоче зазирнув через його плече.

— Надбавити варто, вельмишановний…

— Тобі що, мало заплатили? — гарячково сказав

молодший. — На новий човен вистачить!

— Е-е-е… — докірливо проспівав провідник. —

Ми так не домовлялися! Тут води небезпечні. Там

188

189

берегова охорона сновигає… Контрабандистів ви-

Чоловік видався їй знайомим.

стежує.

Наблизився.

— Що ж ви нам одразу, дорогенький, не сказа-

— Упізнаєш? — запитав він.

ли? — насупився старший.

Холодні і прудкі змійки пробіглися по всьому Муси-

— Та нема чого з ним церемонитись, Вітольде Ві-

ному тілі і міцним кільцем скрутили серце — не про-

кторовичу! — вигукнув молодший. — Я збігаю в се-

дихнути.

лище — інший не відмовиться!

— Бачу, що впізнаєш, — промовив Шнур. — Отже,

— Втратимо час, Володю! Суб’єкт чекати не бу-

не доведеться довго пояснювати. Пам’ятаєш, обіцяв-

де! — суворо сказав той, кого назвали Вітольдом

ся тебе порішити? От і почнемо…

Вікторовичем, і дістав з кишені шкіряне портмоне, Муся скочила, ховаючи за спиною руку з гаком,

вийняв кілька асигнацій, простягнув рибалці. — Стіль-

відступила.

ки вистачить?

Хоча відступати було нікуди.

Рибалка сховав гроші під засмальцьований кар-

Шнур наближався, розгрібаючи туші, котрі колива-

туз, щільно насунув його на голову, плюнув на руки

лися за його спиною.

і веслом відштовхнув баркас від скелі…

Він посміхався.

— Почекай, птахо, — лагідно промовляв він. — Усе

будемо робити неспішно. Із задоволенням… Довго ж

* * *

я на тебе полював. Пам’ятаєш, як ти мене лягавим

…Заскреготів засув.

здала, га? Я вже майже викрутився. Теперка — не гні-

Муся стисла в руці гак, але залишилася сидіти на

вайся. Шкуру з тебе спущу, а тіло тут повішу! Не одра-

ящику, опустивши руку донизу.

зу тебе, голубу, знайдуть…

Можливо, нічого страшного не відбудеться, адже

Перспектива висіти оголеною серед коров’ячих

її тут могли зачинити випадково, а тепер прийде ку-

туш Мусі дуже не сподобалась.

хар чи матрос, аби взяти щось із продуктів, і вона бу-