— Ти помиляєшся, Речел. Келен — мій друг. І вона найпрекрасніший друг.

Келен засміялася і простягла руки до Речел.

— Іди до мене.

Речел подивилася на Брофі, і той кивнув їй: мовляв, можна. Вона підійшла, недовірливо дивлячись на Келен.

Келен взяла її за руки.

— Ти чула, як я сказала щось погане про Джіллера, так? — Речел кивнула. — Речел, королева дуже погана. До сьогоднішнього дня я і сама не знала, яка вона погана. А Джіллер колись був моїм другом. Коли він пішов до королеві, то я подумала: він сам поганий, він — за королеву. Але я помилилася. Я ніколи б не заподіяла Джіллеру зла, тому що тепер я знаю, що він мій друг.

Речел повернулась до Річарда.

Він сказав:

— Вона говорить правду. Ми — на тій же стороні, що й Джіллер.

Речел глянула на Брофі. І він кивнув на підтвердження, що це правда.

— Отже, ви з Річардом — не друзі королеви?

Келен розсміялася.

— Ні, і будь моя воля, вона б уже не була королевою. Ну а Річард витяг меч і погрожував вбити принцесу. Не думаю, що це зробило його другом королеви.

Речел подивилася на нього.

— Яку принцесу? Принцесу Віолетту?

Річард кивнув.

— Вона говорила гидоти Келен, і я сказав, що якщо вона не притримає язика, то я відріжу його.

Речел так і відкрила рот.

— І вона не наказала тут же відрубати вам голови?

— Ми, — сказала Келен, — не збираємося більше дозволяти їм рубати людям голови.

Речел подивилася на Келен, і очі дівчинки наповнилися сльозами.

— Я думала, що ти погана, що ти хочеш образити Джіллера. Я так рада, що ти зовсім не така.

Вони міцно стиснули один одного в обіймах.

Чейз повернувся до Річарда.

— Ти оголив меча проти принцеси? Тобі відомо, що це державний злочин?

Річард холодно подивився на нього.

— Якби я мав більше часу, я б її ще як слід відшльопав.

Речел засміялася при цих словах, а Річард їй посміхнувся.

— А ти, значить, знайома з принцесою?

Вона перестала сміятися.

— Я була її іграшкою. Я жила в одному гарному будинку разом з іншими дітьми, але після того, як помер мій брат, туди прийшла королева і забрала мене, щоб я стала іграшкою принцеси.

Річард повернувся до Брофі.

— Це той самий хлопчик? — Вовк сумно схилив голову. — Так, значить, ти жила у принцеси. Це вона так потворно постригла тобі волосся? Вона била тебе?

Речел сумно кивнула.

— Вона робить зло людям. Вона стала наказувати, щоб людям відрубували голови. Я боялася, що вона і мені відрубає голову, тому і втекла.

Річард глянув на буханець, який Речел притискала до себе.

— Скажи, це Джіллер допоміг тобі втекти?

Трохи не плачучи, вона відповіла:

— Джіллер подарував мені Сару. Він сам хотів утекти разом зі мною. Але тут прийшов цей підлий чоловік, Даркен Рал. І він страшно розлютився на Джіллера. А Джіллер сказав мені, щоб я сховалася десь до зими, а потім знайшла б собі нову сім'ю і жила б у ній. — Сльоза скотилася по її щоці. — А Сара сказала, що він вже не зможе піти разом зі мною.

Річард знову подивився на буханець хліба. Він був підходящого розміру. Він поклав руки на плечі дівчинки.

— Речел, ми всі — Зедд, Келен, Чейз і я — вороги Даркена Рала і хочемо, щоб він більше не міг робити людям зло.

Вона повернулась до Чейза.

Чейз кивнув.

— Він говорить тобі правду, дитинко. І ти скажи йому правду.

— Речел, це Джіллер дав тобі буханку хліба? — Запитав Річард.

Речел кивнула.

— Ми йшли до Джіллера, — продовжував він, — щоб отримати скриньку, яка повинна нам допомогти зробити так, щоб Даркен Рал ніколи більше не зміг завдавати людям зла. Ти дасиш її нам? Ти хочеш допомогти зупинити Рала?

Речел подивилася на нього, і сльози були у неї на очах. Потім, набравшись хоробрості і посміхнувшись, вона вручила буханець Річарду.

— Вона тут, у хлібі. Джіллер сховав її туди за допомогою чаклунства.

Річард обняв дівчинку так міцно, що вона ледь не задихнулася. Він притиснув її до себе і став кружляти разом з нею, а вона сміялася.

— Речел, ти сама хоробра, сама славна дівчинка на світі!

Коли Річард поставив її на ноги, вона підбігла до Чейза, і він посадив її на коліна і став гладити по голові, а вона посміхалася і обіймала його.

Річард обережно, обома руками, взяв буханець і простягнув його Келен, та посміхнулася й похитала головою. Тоді він простягнув його Зедду.