Дощ наповнив струмки, і брудна, пінна вода шуміла й клекотіла, б'ючись об колоди, перекинуті через потоки. Келен відчувала, як бурхлива вода розгойдує колоди у неї під ногами. Вона ступала обережно: колоди були слизькими, а над містками не було навіть мотузок, за які можна вхопитися. Річард запропонував їй руку, і вона з радістю скористалася приводом прийняти її. Келен зрозуміла, що з нетерпінням чекає нового струмка, щоб знову торкнутися його руки. Але як би не було боляче, вона не могла дозволити собі відповісти на його почуття. Їй так хотілося бути просто жінкою. Але не можна. Вона — сповідниця. І все ж іноді, на мить, вона могла забути, або прикинутися, що забула.

Їй хотілося, щоб Річард йшов поруч, а він тримався позаду, оглядаючи місцевість і наглядаючи за нею. Він опинився в дивних краях, нічого не брав на віру і у всьому бачив загрозу. В Вестланді Келен відчувала себе точно так само і тепер розуміла його. Річард піддав своє життя величезній небезпеці, виступивши проти Рала. Він мав рацію, виявляючи обережність. В Серединних Землях подорожній гине швидко, а необережний — ще швидше.

Після того, як подорожні перетнули черговий струмок, перед ними несподівано з'явилися вісім чоловіків. Келен і Річард різко зупинилися. Одяг незнайомців був зшитий зі звіриних шкур. Липкий бруд, який не зміг змити навіть дощ, покривав їхні обличчя, руки і волосся. До рук та одягу були прив'язані пучки трави. Трава стирчала і з-під пов'язок на головах. Коли ці люди ховалися у високій траві, їх практично не можна було помітити. Вони стояли мовчки, з похмурими обличчями. Деяких Келен впізнала: це були мисливці Племені Тіни.

Самий старший, міцний і жилавий, якого, як вона знала, звали Савідлін, підійшов ближче. Решта чекали, опустивши луки і списи. Келен відчувала у себе за спиною присутність Річарда. Не повертаючись, вона шепнула, щоб він стояв нерухомо. Савідлін зупинився перед Келен.

— Сили сповідниці Келен, — сказав він.

— Сили Савідліну і Племені Тіни, — відповіла вона на їх мові.

Савідлін з силою вдарив її по обличчю. Келен відповіла йому важким ляпасом. Раптом вона почула дзвін Меча Істини.

— Ні, Річард! — Він вже заніс меч, готуючись нанести удар. — Ні! — Вона схопила його за руку. — Я ж сказала, щоб ти стояв спокійно. Стій спокійно і роби те саме, що і я.

Річард відвів погляд від Савідліна і подивився на неї. В його очах стояв гнів, гнів магії і готовність до вбивства. Річард зціпив зуби.

— А якщо вони переріжуть тобі горло, мені що ж, підставляти своє?

— Це вони так вітаються. Показують повагу до сили іншого.

Річард недовірливо нахмурився.

— Вибач, що не попередила тебе. Сховай меч.

Він подивився в очі Келен, Савідліна, потім знову Келен і поступився, з брязкотом вклавши меч у піхви. Келен, полегшено зітхнувши, повернулася до людей Племені Тіни. Річард встав позаду, готовий захистити її. Савідлін і решта спокійно дивилися на них. Вони не розуміли слів, але, мабуть, здогадалися, що відбувається. Савідлін перевів погляд з Річарда на Келен і заговорив своєю мовою:

— Хто ця людина з характером?

— Його звуть Річард. Він — Шукач Істини.

Мисливці зашепотіли. Савідлін зміряв Річарда поглядом.

— Сили Річарду, Шукачеві.

Келен перевела. У Річарда все ще горіло обличчя.

Савідлін ступив уперед і вдарив Річарда, але не долонею, а кулаком. Річард відповів могутнім ударом, який збив Савідліна з ніг. Він здивовано крутив головою. Долоні самі стиснули зброю. Річард розправив плечі і обдарував мисливців таким поглядом, що ті застигли на місці.

Савідлін підвівся на одній руці, іншою обережно обмацав підборіддя. На обличчі його з'явилася широка посмішка.

— Ще ніхто не виявляв такої поваги до моєї сили! Це мудра людина!

Всі засміялися. Келен притиснула руку до рота, намагаючись приховати посмішку. Напруженість зникла.

— Що він сказав? — Запитала Річард.

— Він сказав, що ти виявив до нього велику пошану, і що ти мудрець. Думаю, ти придбав друга.

Савідлін простягнув Річарду руку, щоб той допоміг йому встати. Шукач взяв його за руку. Піднявшись, Савідлін ляснув Річарда по спині і обійняв його за плечі.

— Я дійсно радий, що ти визнав мою силу. Сподіваюся, ти не станеш поважати мене ще більше, — розсміявся він. — В Племені Тіни тебе зватимуть «Річард-з-характером».

Келен перевела, насилу стримуючи сміх. Мисливці продовжували хихикати. Савідлін повернувся до них.

— Може, ви хочете привітатися з моїм другом? Нехай він і вам доведе свою повагу.

Всі як один виставили вперед руки і енергійно захитали головами.

— Ні, — промовив один в перервах між вибухами реготу, — він уже проявив до тебе таку повагу, якої вистачить на всіх.

Він повернувся до Келен.

— Сповідниця, як завжди, — бажана гостя Племені Тіни. — Він кивнув у бік Річарда. — Твій чоловік?