— Книга чи знання, викладені в книзі? — Злякано перепитав Річард.

Рал нахмурився.

— Книга.

— Книгу я спалив. Давно. Багато років тому.

Очі Рала налилися кров'ю. Лють, що спалахнула у нього в погляді, обпалила Річарда.

— Тоді скажи, де знання?

Річард коливався занадто довго. Коли він отямився. Денна знову закинула йому голову. Зіткнувшись з пронизливим поглядом блакитних очей, Річард раптово відчув себе зовсім безпомічним, кинутим і самотнім.

— Де зберігається знання, яке було приховано в Книзі?

— У мене в голові. Перш ніж спалити Книгу, я вивчив її напам'ять. Всю. Від першого до останнього слова.

Деякий час Рал мовчки дивився на Річарда. Той беззвучно плакав.

— Читай її.

При думці про те, яких мук може коштувати непослух, Річард прийшов в жах.

— «Якщо той, хто володіє скриньками, не прочитав цих слів сам, але почув їх із уст іншої людини, в достовірності переданого знання він може переконатися лише за допомогою сповідниці…»

Сповідниця…

Келен…

Келен!

Це ім'я сліпучим яскравим спалахом осяяло затьмарену свідомість, розвіяло туман і пробудило до життя силу і владу Шукача. В одне мить воно зламало всі зведені перепони. Потужний потік спогадів захлеснув Річарда, і він знову знайшов себе. Він не допустить, щоб Даркен Рал схопив Келен. Не дозволить мучити її.

Рал обернувся до сторожі. Підкоряючись його погляду, начальник зробив крок вперед.

— Бачиш, друже мій? Духи на моєму боці. Сповідниця сама прямує сюди в супроводі старого Чарівника. Ти знайдеш її і простежиш, щоб вона була доставлена до Палацу. Візьми собі в допомогу два Кводи, але пам'ятай: вона потрібна мені живою. Ти зрозумів мене?

Стражник мовчки кивнув.

— Мої заклинання зроблять тебе і твоїх людей невразливими перед магією Сповідниці. З нею Чарівник, але проти чар підземного світу він безсилий. Втім, не впевнений, що він доживе до зустрічі з тобою. — В голосі Рала з'явилися суворі нотки. — І ось ще що, Демміні. Мене мало хвилює, що з нею зроблять твої хлопці. Але в Палац ти повинен доставити її живою, живою і здатною користуватися дарованою їй владою. Краще тобі про це не забувати.

Демміні зблід.

— Я зрозумів тебе, Магістр Рал. Все буде виконано, як ти велиш.

Він схилився в прощальному поклоні і попрямував до виходу. Біля дверей Демміні на секунду затримався, глянувши з недоброю усмішкою на Річарда.

— Продовжуй! — Блакитні очі Рала знову вп'ялися в бранця.

Річард зрозумів, що зайшов надто далеко. Так далеко, що вибору не залишається.

Він приготувався гідно зустріти смерть.

— Не буду. Ти не зможеш змусити мене говорити. Нічим. Я радісно прийму будь-які муки. Я радісно прийму смерть.

Денна не встигла донести ейдж до його потилиці і завмерла, зупинена лютим поглядом блакитних очей. Річард відчув, як розтулилась рука, що тримала його за волосся. Один із охоронців підійшов до Морд-Сіт і схопив її за горло.

— Ти доповідала, що зламала його! — Очі Рала блиснули недобрим блиском.

— Так і було, Магістр Рал, — прохрипіла Денна. — Клянусь тобі, так і було!

— Ти сильно розчарувала мене.

Стражник ривком підняв нещасну, ноги її повисли в повітрі. Річард почув протяжний крик. Крик болю і відчаю. Колишня сила сліпучо яскравим полум'ям спалахнула в його душі. Денні погано! Річард отримав владу над магією, схопився з колін і кинувся на допомогу. Намертво здушивши лівою рукою плече стражника, правої він схопив його за волосся і різко рвонув назад. Почувся хрускіт. Величезний чолов'яга мляво осів на землю. Не зволікаючи ні секунди, Річард стрімко повернувся назустріч другому стражнику. Той був уже зовсім близько. Річард перехопив ідучу до нього руку з кинджалом і з силою вивернув її назад. Противник — гора м'язів — розігнавшись, не зміг зупинитися. Річард холоднокровно направив кинджал вістрям вгору. Мить — і ворог впав до його ніг, так і не встигнувши зрозуміти, що сталося. У його широко розкритих очах застигло здивування.

Річард стояв нерухомо, задихаючись від напору бушуючої в ньому сили, нічого не розрізняючи крізь розпечене біле марево. Біле від жару магії.

Денна піднесла руки до горла і зігнулася, важко дихаючи.

Даркен Рал мовчки дивився на Річарда, машинально облизуючи кінчики пальців.

Страшна біль, спричинена магією Морд-Сіт, змусила Річарда впасти на коліна і схопитися за живіт.

— Магістр Рал, — схлипнула Денна, — дозволь мені відвести його. Завтра вранці, якщо йому вдасться пережити цю ніч, він відповість на всі твої питання. Клянуся, я зроблю все, щоб спокутувати свою провину!

— Ні, — задумливо протягнув Рал. — Прости мене, дитя. Ти ні в чому не винна. Я і не уявляв собі, з чим нам довелося зіткнутися. Звільни його від болю.

Річард полегшено зітхнув і підвівся з колін. Він раптом усвідомив, що всі ці дні перебував наче в кошмарному сні. Мара розсіялася, але дійсність виявилася страшнішою будь-якого кошмару. Всі думки, почуття та спогади, які він зусиллям волі загнав у найпотаємніші глибини підсвідомості, вирвалися нарешті на свободу. Він не стане більше калічити себе. Нехай йому судилося померти, він помре людиною, не втративши власної гідності. Річард не дав волі гніву, обличчя його залишалося зовсім байдужим, лише в очах палахкотіли відблиски полум'я. Того полум'я, яке горіло в його серці.