— Тебе навчив цьому Чарівник? — Похмуро поцікавився Рал.

— Чому?

— Розщеплювати свідомість. Це єдиний спосіб уникнути знищення особистості.

— Не розумію, про що ти говориш.

— Ти розщепив свідомість, щоб врятувати головне, те, що становить саму основу особистості, пожертвувавши заради цього всім іншим. Магія. Морд-Сіт не владна над людиною, яка розщепила свідомість, і не в стані зламати його. Покарати — так, але не зламати. — Рал повернувся до Денни. — Прости, дочко моя. Я був неправий, вважаючи, що ти підвела мене. Ти зробила все можливе і неможливе в спробі зламати волю свого вихованця. І не твоя вина, що йому вдалося зберегти себе. Небагато Морд-Сіт змогли б завести його так далеко. На жаль, це особливий випадок.

Даркен Рал посміхнувся, облизав кінчики пальців і пригладив ними брови.

— Ну а тепер ми з Річардом поговоримо без свідків. Визволи його від болю на той час, поки він зі мною в саду. Магія Морд-Сіт не допоможе, а лише завадить нашій розмові. Ти вільна. Повертайся до своїх покоїв. Я дотримаю слова: якщо Річард залишиться в живих, він повернеться до тебе.

Денна схилилася в глибокому поклоні.

— Все моє життя — служіння тобі, Магістр Рал.

Вона обернулася до Річарда і, дивлячись йому в очі, прошепотіла:

— Я вірю в тебе, коханий. Не розчаруй мене.

Усмішка промайнула на губах Річарда.

— Ніколи, пані Денна.

Він проводив Морд-Сіт довгим поглядом. В душі піднялася хвиля гніву, і Річард не став зупиняти її. Він хотів знову відчути себе тим, ким був насправді — Шукачем Істини. Він ненавидів і в той же час шкодував Денну. Його захлеснула лють проти тих, хто так безжально скалічив її. «Бідна моя, що вони з тобою зробили? — Промайнуло у нього в мозку. — Не думай про завдання, думай про рішення», — твердо сказав собі Річард. Погляд його спрямувався на Дарка Рала. Лице противника зберігало безтурботний спокій. Річард постарався опанувати почуттями і змусив себе надіти таку ж непроникно-відсторонену маску.

— Тобі відомо, що я хочу почути Книгу Зниклих Тіней. Всю. Від першого до останнього рядка.

— Убий мене.

— Ти хочеш померти? — З ввічливою посмішкою поцікавився Рал.

— Так. Убий мене, як убив мого батька.

Не перестаючи посміхатися, Дарка Рал злегка наморщив лоба.

— Твого батька? Але я не вбивав його.

— Мій батько Джордж Сайфер! Ти вбив його! Не намагайся заперечувати, я все знаю! Ти вбив його тим самим ножем, що висить у тебе на поясі!

Рал розвів руками, всім виглядом виявляючи повне здивування.

— Я й не заперечую, що вбив Джорджа Сайфера. Але твого батька я не вбивав.

Річард був абсолютно збитий з пантелику.

— Що ти хочеш цим сказати?

Рал мовчки обійшов навколо бранця, критично оглядаючи його з усіх сторін. Річард здивовано стежив за його рухами.

— Відмінно. Просто чудово. Нічого не скажеш, спрацьовано на славу. Нічого більш досконалого мені ще не доводилося зустрічати. Тут відчувається рука майстра.

— Ти про що?

Дарці Рал звично облизав пальці і зупинився, задумливо дивлячись на Річарда.

— Тебе оточує мережа Чарівника. Я ніколи не бачив нічого подібного. Мережа накручена на тебе щільно, як кокон. Вона досконала і тримається вже досить довго. Не думаю, що зміг би її розплутати.

— Якщо в твої наміри входить довести, що Джордж Сайфер мені не батько, дарма стараєшся. Якщо ж ти просто вирішив переконати мене в тому, що ти божевільний, не варто було трудитися. Я і так це знаю.

— Милий хлопчик, — засміявся Рал, — мене найменше хвилює питання, кого ти вважаєш своїм батьком. Тим не менш, мережа Чарівника існує і приховує від тебе правду.

— Невже? Ну давай пограємо в цю гру. І хто ж у такому разі мій справжній батько?

— Не знаю. — Рал знизав плечима. — Мережа приховує це. Деякі припущення у мене, звичайно, є. Вони засновані на тому, що я бачив. — Усмішка зійшла з його обличчя. — Що говорить Книга Зниклих Тіней?

— І це все, про що ти хотів дізнатися? Ти розчарував мене.

— Як так?

— Ну, після того, що сталося з твоїм нелюдом-батьком, тобі слід було б поцікавитися, як звуть старого Чарівника.

Рал метнув на співрозмовника ненавидячий погляд і облизав кінчики пальців.

— Як звуть старого Чарівника?

Настала черга Річарда торжествувати перемогу. Він посміхнувся і розвів руками.

— Розпори мені живіт. Ім'я Чарівника написано у мене на кишках. Доведеться тобі трохи попрацювати.

Річард і не намагався припинити кпини. Усвідомлення власної беззахисності радувало його: варто тільки як слід розлютити Рала, і той вб'є його. А разом з ним загине і Книга. Ні Книги, ні шкатулки… Даркен Рал помре, і Келен виявиться в безпеці. Все інше не має значення.