– -- Не дуже вони нам довіряють. Навіть до зв’язаних приставили варту.
– -- підтакнув йому Плато.

– -- То нічого. Це не стане на заваді нашому плану.
– -- втрутився в розмову Карол.

– -- Твоєму плану.
– -- ображеним голосом промовив Теймур.
– -- Ми про нього ще нічого не знаємо. Може вже час поділитися ідеями.

Інші теж захитали головами.

– -- Добре, добре. Я просто не встиг.
– -- винуватим голосом погодився чарівник.
– -- Слухайте мій план. Рано чи пізно, та нам принесуть воду і харч. Ми гуртом нападемо і зв’яжемо піратів. Потім з допомогою цього зілля… --- чарівник витяг із за пазухи пляшечку і показав оточуючим.
– -- … ми приспимо піратів і захопимо корабель.

– -- Ну що ж, звучить не дуже, та іншого плану в нас немає.
– -- мовив за всіх Пек.

– -- Ви що, мені не довіряєте?
– -- розгублено спитав чарівник.

– -- Як би не довіряли, то не пішли б за тобою.
– -- плеснув друга по плечі Теймур.
– -- Будемо чикати на провізію.

Чикали довго. Вже аж під вечір на горі заскрипів засув і з олійною лампою в руці, до трюму зазирнув пірат. Ніхто з полонених навіть не поворухнувся. Всі сиділи зі схованими за спину руками. Нічого не запідозривши, пірат повісив лампу на гак, а сам з барильцем води і кількома буханцями хліба зійшов до низу. Пройшовши на середину, він опустив свою ношу. Цієї миті Пек з усієї сили вдарив його по потилиці. Пірат навіть не хитнувся, а здивовано зиркнув на нападника. Тільки зараз, всі усвідомили якою силою наділила піратів Магра. Звичайна людина, від такого удару, що найменше, одразу б втратила свідомість, а цьому хоч би що. Та капітан не розгубився і наніс другого удару проміж ноги. Пірат від болю зігнувся навпіл. Та лише коли барило з водою розбилось об його голову, він впав без пам'яті на підлогу. Його хутко зв’язали і запхали в рота кляп.

– -- Оце так сила!
– -- переводячи подих, мовив Пек.

– -- Уявляю що вони можуть накоїти всі разом.
– -- погодився з ним Теймур.

– -- Що робимо далі?
– -- спитав у Карола капітан.

– -- Чекайте на мене тут.
– -- порадив він друзям.
– -- Я сходжу на розвідку, і якщо зможу то підставлю їм зілля.

Чарівник прийняв образ зв’язаного пірата, забрав ліхтаря і вийшов на палубу. Неподалік сидів вартовий.

– -- Гей, Лако!
– -- гукнув він до Карола.
– -- Там все на ладу?

Карол у відповідь хитнув головою. Чарівник боявся що голос може його виказати. Та піратові було і цієї відповіді досить.

– -- Нагадай боцману щоб прислав мені заміну. Доки я тут сидітиму?

Зачинивши за собою двері на засув Карол пішов до кают-компанії, в надії застати там всю піратську шайку. Він не помилився, морські розбійники відпочивали. В приміщенні стояв сморід від тютюну і перегару. Чарівник вдихнув на повні легені це смердюче повітря і несподівано для себе закашлявся. На цей кашель обернувся один з піратів, і помітив як Карол ховає за полицею якусь відкорковану пляшечку.

– -- Дивіться всі, Лако щось ховає!
– -- гукнув він на всю каюту.

Пірати стихли і обернулись на Карола. Чарівник не міг нічого відповісти, бо намагався не дихати. Він лише махнув рукою і вийшов геть. Пірат який першим помітив чарівника, витяг зілля із за полиці і показуючи всім прокричав:

– -- Наш Лако користується парфумами! Мабуть відняв їх у тієї красуні.
– -- він нюхнув пляшечку, і впав на підлогу непритомний.

Пляшечка випала з його рук і розбилась. З каюти,слідом за Каролом, так ніхто і не вийшов. Трохи почекавши чарівник пішов назад. Вартовий все ще був на своєму місці. Чоловік розумів, що сам його не подужає. Треба було щось вигадати.

– -- Ну що, мені буде заміна?
– -- ще здалеку гукнув він до Карола.

– -- Я тебе підміню, а боцман просить тебе в кают-компанію.
– -- прохрипів у відповідь чарівник.

– -- Ти що, захворів?
– -- почувши неприродній голос товариша, спитав вартовий.

– -- Вдавився.

– -- А…

Карол сподівався що дія зілля ще не скінчилась, тому і направив вартового до інших. Це спрацювало. Пірат заснув як і решта розбійників. Чарівник відчинив трюм і випустив своїх товаришів.

– -- Майже всі пірати сплять. Лише стерновий і штурман ведуть корабель, і капітан у своїй каюті. Та з ними, всі разом, ми якось впораємось.

– -- Гарна робота, чарівнику.
– -- всміхнулась до Карола Хета.

Плато зиркнув на неї ревнивим поглядом. Хеті це сподобалось.

– -- Коханий, сподіваюсь ми спрацюємо не гірше?
– -- їй подобалось піддразнювати свого чоловіка. Бо це завжди спрацьовувало.

Плато міцно стиснувши меча стрімголов кинувся на штурмана, а Хета вв’язалась в бійку зі стерновим. Противники виявились дуже сильними. Теймур прийшов на допомогу. За кілька хвилин тіла загиблих піратів скинули за борт.

В цей час Карол направився до каюти капітана Гардена. Він вже не приховував своєї зовнішності, сподіваючись на несподіваність. Він постукав у двері. За ними почувся шурхіт, потім заскреготів засув.

– -- Хто наважився мене турбувати?
– -- люто прошипів Гарден і мутними, від випитого спиртного, очима ледь розгледів свого бранця.
– -- А ти що тут робиш?Охороно!

Та ніхто не обізвався. Карол стояв і з наглою посмішкою дивився просто йому в обличчя. Пірат зрозумів що його обдурено. Раптом Гарден почав видозмінюватись. За якусь мить навпроти чарівника вже стояв не капітан піратів а якесь чудовисько. З зубатої пащі вирвався гучний рик і над Кароловою головою піднялась величезна, кігтиста лапа. Карол позадкував, з переляку він забув що є чарівником. Несподівано, розсікая зі свистом повітря, пронісся меч і встромився в горло чудовиську. Істота захрипіла замахала страшними кінцівками, і рухнула на палубу. Це Пек прийшов на допомогу своєму другові. Капітан підійшов до нерухомого чудовиська щоб забрати свою зброю. Та страховисько раптом знову вскочило на ноги. Воно так вдарило бідолашного Пека, що той відлетів на кілька метрів. Та Карол був вже на готові. Чарівник жбурнув у перевертня велику вогняну кулю і чудовисько в одну мить розсипалось на порох, на палубу впав лише меч капітана. Друзі схилились над пораненим Пеком.