– -- Це моя провина. Я не подумав, що на нас можуть чатувати.
– -- звинувачував себе чарівник.
– -- Та я все зараз виправлю. Я ж не даремно стільки років вивчав магію.

Він промовив закляття, і пута що сковували їх, розірвалися. В повітрі повисла сяюча сфера, і освітила кімнату. Карол обвів всіх очима.

– -- Я так розумію, що ми знаходимося в головному храмі. Я пам’ятаю ці стіни. Саме сюди нам і потрібно було потрапити. Бо прохід до світу людей знаходиться за олтарем у жертовній залі. Та потрапити ми сюди, повинні були таємно, щоб нас ніхто не помітив.

– -- Не вийшло.
– -- з сарказмом додав Теймур.

– -- Що ж тепер робити?
– -- спитала Наріта.

Жінці було страшно. Смерть в вогняній утробі Магри, лякала її до божевілля. Та і інших така перспектива не надихала. Чарівник у роздумі, ходив в зад-вперед по тісній кімнаті. Всі очікували його рішення. Карол відімкнув запори і ледь прочинивши двері, визирнув щоб побачити що робиться на зовні. Кімнату ніхто не охороняв. Напевно жерці були упевнені, що зв’язані і замкнуті полонені нікуди не дінуться. З далеку почулися кроки. Мимо пройшов ланцюг жерців у чорних балахонах з насунутими на очі каптурами. Карол закрив двері і обернувся до друзів. На його вустах грала хитра посмішка.

– -- Ти щось придумав, тату?

– -- Так, моя мила.
– -- відповів чарівник.
– -- Я створю балахони. Ми їх вдягнемо і сховаємося в натовпі служителів Магри. Так ми, без будь яких перешкод, потрапимо до жертовної зали.

– -- А що це, нам дасть.
– -- засумнівався у планові друга Теймур.
– -- Ну потрапимо ми у потрібне нам приміщення, але до Світу людей нам все одно шлях буде закритий. За олтар нам не пройти.

– -- Можливо зараз, все і видається таким безнадійним. Та поступово рішення прийде саме. Я впевнений в цьому. На місці все видасться набагато простішим, ніж зараз.

Чи і насправді Карол так вважав, чи лише заспокоював друзів, напевне важко сказати. Та його супутники повірили йому, і погодились на цей ризикований план. Надівши балахони, вони вистроїлись в ланцюг і пішли слідом за іншими жерцями. Cпочатку, все йшло добре. На них ніхто не звертав увагу. Вони без перешкод потрапили до жертовної зали. І як найближче підійшли до олтаря, і це виявилося їхньою помилкою. Карол ніколи не стикався з Темхусом, і уявлення не мав про його здібності. Верховний жрець з'явився перед натовпом, всі рухнули на коліна. Втікачі зробили те саме. Темхус втяг ніздрями повітря, і повільно повернув голову в їхню сторону.

– -- Між нами живі люди!
– -- зі злорадною посмішкою на ящірячій морді, проказав він, і ткнув кігтистим пальцем в їхній бік.
– -- Ті, про кого я кажу, підійдіть до мене. Вам все одно нікуди діватися.

Карол з друзями виконали наказ.

– -- Зніміть каптури, я хочу бачити ваші обличчя.
– -- наказав син Магри.

Його наказ був виконаний. Від здивування, його очі зробилися круглими.

– -- Обраний!
– -- вигукнув Темхус.
– -- Я тебе недооцінив! Прийшов сам, ще й друзів привів. Мабуть рятувати своїх вилупків?

Верховний жрець зареготав, аж стіни храму здригнулися.

– -- За кого ти себе маєш! З ким, ти, вирішив помірятися силою?
– -- захлинаючись від сміху прогарчав він --- Та я, дам всім вам шанс піти з відси живими, якщо твоя дочка погодиться служити Великій і Безсмертній Магрі. Інакше вас всіх уб’ють, і згодують Богині смерті. Живих вона не їсть.

Останні слова пронизали свідомість Федії. Вона постійно думала, про напис на камені, та відповіді не знаходила. Темхус сам підказав їй відповідь.

– -- Цьому ніколи не бувати!
– -- рішуче відповів чарівник.
– -- Моя дитина не служитиме злу!

– -- Може вона іншої думки, давайте спитаємо у неї.
– -- все ще посміхаючись, запропонував Темхус.

Він поманив до себе Севілу. Верховний жрець був впевнений, що саме вона володіє чарівним даром, адже так йому повідомили.

– -- Іди сюди, дівчинко. Не бійся. Я хочу, щоб ти сама нам сказала своє рішення.

Теймур хотів було зупинити, свою дочку. Та дівчина злегка похитала головою, не даючи йому цього зробити. Теймур не знав, що задумала його дитина, але втручання було небезпечне і для неї, і для решти його друзів. Ніхто з втікачів, теж не заперечили, що Севіла дочка чарівника. Проходячи повз Федію, дівчина глянула в очі сестри, і Федія зрозуміла її задум. Мабуть те, що вони удвох притискали руки до каменю, якось вплинуло на їхню свідомість. Вони могли спілкуватися між собою не кажучи ані слова. Тепер для Федії не було секретом, що Севіла задумала теж саме, що і вона. Дівчина занадто сильно любила свою сестру, щоб дозволити їй зробити це, замісто себе. Та поки Федія розмірковувала, що ж робити, Севіла пройшла кілька кроків, і опинилася між Темхусом і вогняним колодязем, з якого вже виривалися язики полум’я. Це означало, що Магра прокидається, і наміряється прийняти жертви.

– -- Ти готова, прийняти клятву вірності нашій Покровительці?
– -- спитав Севілу Темхус.

Дівчина сміливо глянула в очі чудовиська:

– -- Ніхто, і ніколи не змусить мене служити тобі і твоєму лихому божеству. Ти кажеш, що вона не їсть живих? То ми зараз побачимо!

За мить дівчина вже стояла на зрубові. Все навколо завмерло в очікуванні чогось страшного. Лише Федія блискавицею кинулась в бік Севіли. Вона вчепилася їй в руку, та було пізно, вона плигнула у вогняне жерло. Федія тримала її з усієї сили, але ноги сковзнули по гладкій підлозі, і вона полетіла в низ слідом за сестрою, полум’я зімкнулись над їхніми тілами.