– -- Доню! Дитино моя!
– -- це кричав Теймур.

Чоловік рухнув додолу, не відчуваючи власного тіла. Серцевий біль паралізував його, і він вже не міг розуміти, що відбувається навколо. Карол наче скам’янів, він не кричав і не бився в істериці, він не міг розумом осягнути тієї трагедії, що відбулась на його очах. Невже його дитини, яку він тільки повернув, вже немає? Лють до Темхуса, наповнила кожну його клітину. Вона пульсувала по його нервах і стікала на кінчики пальців, і з них на зовні виривалися вогняні спалахи. Ці спалахи з’єднувались переростаючи у величезну вогняну кулю. Всі, хто до цієї миті оточували Карола, почали задкувати. Темхус підвівся зі свого трону. Він байдуже глянув у бік чарівника:

– -- Твої намагання марні. Ти хочеш вбити того, хто і так вже мертвий. Я не зможу жити довше ніж житиме моя мати. Я ніколи не розумів, чому люди жертвують своїм життям, за ради порятунку інших…

Темхус не встиг закінчити своєї думки. З глибини Магрового колодязя вирвався вогняний стовп. Він був такої потужності, що знесло покрівлю храму. А вогонь плинув далі, до важких хмар. Хмари, куди дістав той вогняний стовп, зробилися криваво-червоними. Вони почали зникати відкриваючи бездонну блакить неба. Промені Алагіра нарешті дісталися Планети мертвих, і нарешті торкнулися її своїм цілющим теплом. Темхус прикрився, від все проникаючих променів зірки, рукавом свого балахону. Та Карол не чикав коли сонце спопелить нечесть, і послав у нього вогняну кулю. Атакований з двох боків світилом і чарівником, син Магри розсипався на порох. На очах у присутніх, почали зникати стіни храму, вони просто випаровувались. Вогонь що все ще виходив з глибини колодязя з червоного перетворився на блакитний, потім став білим і прозорим, і всі побачили дві тендітні дівочі фігури. Севіла і Федія тримаючись за руки пливли в тому світлі на зустріч своїм батькам і друзям. Дівчата були живими. Їхні амулети сяяли і те сяйво зливалося в єдине. Воно огорнуло їх наче кокон, і захистило від всепожираючого вогню. Магра захлинулася їхньою життєвою енергією і навіки зникла. Система Алагір була звільнена від влади зла.

Теймур очуняв лише тоді, коли Севіла почала його розціловувати, намагаючись привести до тями. Він ще деякий час не міг второпати що відбувається, поки Карол не дав йому між плечі доброго стусана.

– -- Та отямся ти нарешті! Жива твоя дитина.

Батьки і друзі ще довго раділи дивовижному поверненню дівчат. Вони обнімали і розціловували їх. До Федії підійшов Тевій. Він взяв її руку і притис до своїх:

– -- Під цим тілом не б’ється живе серце. Та моя душа кохає тебе, і ніколи не забуде. Я не жалкую, що за час свого справжнього життя не зустрів кохання, бо боги мені подарували його після смерті. Це кохання житиме в мені вічно.

Дівчина ніжно обняла хлопця, і поцілувала. Та раптом тіло Тевія розсипалось на порох, і руки дівчини повисли в повітрі. Та хлопець не зник. Його душа, сяючи всіма барвами веселки все ще стояла перед нею.

– -- Ти звільнився.
– -- розгублено, і одночасно з захватом промовила Федія.

Дівчина обернулась на няню. Наріта теж звільнилася від тягаря безсмертного тіла, в яке її посилила Магра. Прекраснішої душі ніхто ніколи не бачив. І вона і Тевій повільно піднімалися в гору до сяючого Алагіра.

– -- Наріта, няня, ми тебе ніколи не забудемо. Ми все своє життя пам’ятатимемо, і любитимемо тебе.
– -- прокричала їй в слід Севіла.

– -- Я теж вас всіх любитиму.
– -- відповіла жінка.
– -- Прошу вас, подбайте про моїх дітей. Їм дуже важко жити на світі сиротами. Ви знайдете їх у селищі Туламі у Каурдані.

Останні слова Наріти ледь вдалося розчути. За мить вона, Тевій і решта бранців темних сил, зникли з очей.

– -- Що ж, здається нам час повертатися додому.
– -- з полегкістю зітхнув Карол.
– -- Нам вдалось зробити навіть більше ніж ми збиралися. Ми не тільки, повернули наших дітей, а і звільнили нашу зоряну систему від зла.

За його спиною закашлявся Теймур.

– -- Ну, так.
– -- поправився чарівник.
– -- Це наші дівчатка звільнили світ від зла, а ми їм трохи допомогли.

Всі засміялися…

Карол відкрив прохід для повернення на Далмарію. Їх зустріли з розпростертими обіймами. Тут теж все змінилося. Пірати втратили свою надприродну силу, і швидко були переможені. Зараз вони сиділи зв’язані, під стіною напівзруйнованого храму, і боячись гніву своїх колишніх невільників не наважувались навіть поворухнутися.

– -- Як довго нас не було?
– -- спитав у Ермса Карол.

– -- З півгодини. Ми відбивалися з усіх сил. Нам на допомогу прийшли робітники, що працювали в день. Вони озброїлись і повернулись. Та нам однаково було непереливки. Багато з наших були вбиті. Ми вже почали втрачати надію на перемогу. Пірати тіснили нас все сильніше, та раптом просто попадали від безсилля. Вплив Магри на них скінчився, дякуючи вам.

– -- А де ж, ті немовлята, по які ви ходили?
– -- спитав, з співчуттям у голосі, Замер.
– -- Невже не врятували?

– -- Чому ж? Врятували.
– -- Карол показав рукою на дівчат.
– -- Ось наші немовлята!

– -- Немовлята? Та їх заміж пора віддавати!
– -- засміявся колишній раб.

– -- Так. Деякі плюси в цьому таки є.
– -- посміхнувся Теймур і обійняв дочку за плече

Пек з командою чекали на них в домовленому місці. Та вони були не самі. Біля Теймурового корабля, хитався на хвилях піратський корабель. Це насторожило мандрівників. Та ось на палубі з’явився сам Пек, і привітно помахав рукою. Все було в порядку. Пірати і тут потерпіли поразку.