Шрифт:
Тіп подумав спочатку, що дивні повстанці геть беззбройні, але він помилявся. У кожної із закрученої на потилиці зачіски стирчали дві довгі блискучі спиці для плетіння.
Генерал Джинджер залізла на великий пеньок і звернула до армії з промовою.
– Подруги, співгромадянки і вродливі панянки! – промовила вона. – Ми починаємо велике повстання проти чоловіків Країни Оз! Ми завоюємо Смарагдове Місто, – скинемо з престолу короля Страшила, захопимо тисячі дорогоцінних каменів, безліч коштовностей, розграбуємо королівську скарбницю і будемо владарювати над нашими колишніми гнобителями!
– Слава-а-а! – закричали ті, хто її почув. Більша частина армії, як здалося Тіпу, була надміру захоплена балачками й навіть не звернула увагу на промову свого генерала.
Тут пролунала команда вирушати, дівчата розбилися на чотири загони і швидким кроком рушили до Смарагдового Міста.
Хлопчик плентався позаду всіх, навантажений кошиками, пледами й тюками – все це добро скинули на нього браві вояки. Незабаром вони підійшли до зелених стін міста і спинилися біля воріт.
Вартовий міської брами вийшов і заходився з цікавістю розглядати військо, наче перед ним був цирк. Зв'язка ключів висіла в нього на шиї, а руки були недбало засунуті до кишень. Вартовий явно не підозрював, що біля стін Міста стоїть ворог, тому звернувся до дівчат дуже галантно:
– Доброго ранку, люб'язні панночки! Чим можу прислужитися?
– Здавайся одразу! – наказала генерал Джинджер. Вона спинилася просто перед ним і суворо нахмурилася, наскільки це дозволяло її вродливе обличчя.
– Як – здавайся? – вражено перепитав товстун. – Чому? Для чого? Це беззаконня. Це нечувано!
– А все ж таки – здавайся! – розлючено повторила Джинджер. – Ми повстанці!
– Оце б ніколи не сказав! – похитав головою вартовий, переводячи захоплений погляд з однієї дівчини на іншу.
– Слухайте, що я кажу: ми повстанці! – крикнула Джинджер і нетерпляче тупнула ногою. – Ми прийшли, щоб завоювати Смарагдове Місто!
– Боже мій! – здивувався вартовий міської брами. – Хто це вам таку нісенітницю вклав у гарненькі голівки? Ідіть додому, дівчатка, ідіть до своїх добрих матусь – доїти корів та пекти хліб. Чи ж це жарти – завойовувати Місто!
– Ми нічого не боїмося! – відгукнулася генерал, і її рішучий вигляд уже всерйоз стурбував вартового.
Він задзеленчав у дзвіночок, щоб викликати солдата із зеленими бакенбардами, але одразу ж пошкодував про це, бо вмить його оточив натовп дівчат. Вояки повисмикували з волосся шпиці для плетіння й заходилися розмахувати ними небезпечно близько від товстих щік та розгублених очиць нещасного вартового.
Бідолаха заголосив, щоб над ним змилостивилися, і не чинив жодного опору, коли Джинджер зірвала з його шиї в'язку ключів.
Уся армія на чолі з генералом кинулася до воріт й одразу ж зіткнулася з королівським військом Країни Оз – тобто солдатом із зеленими бакенбардами.
– Ані руш! – голосно вигукнув він, спрямовуючи свою довгу рушницю на генерала.
Кілька дівчат із вереском кинулись навтьоки, але Джинджер навіть не ворухнулася, а тільки промовила з докором:
– Невже ти зможеш застрілити бідолашну беззахисну дівчину?
– У жодному разі, – відповів солдат. – Та й рушниця в мене не заряджена.
– Справді не заряджена?
– Ага. Щоб уникнути нещасних випадків. Я вже й забув, куди заховав порох і кулі. Та якщо ви згодитеся трошки зачекати, я збігаю і пошукаю.
– Не варто так старатися, – відповіла Джинджер, після чого повернулася до армії й оголосила: – Дівчата! Рушниця не заряджена!
Від цієї новини повстанці зшаленіли на радощах. Вони пронизливо закричали «слава!» і пішли в наступ на солдата таким дружним натовпом, що лишалося тільки дивуватися, як шпицями не поранили одна одну.
І тут королівське військо Країни Оз не наважилося прийняти бій. Воно мерщій розвернулося і щосили помчало через ворота до королівського палацу. Галаслива ватага, очолена генералом Джинджер, подалася слідом.
Так Смарагдове Місто здалося на ласку ворога без кровопролиття, і армія повстанців стала армією завойовників.
9. Страшило планує втечу
Тіпу було нескладно втекти від дівчачого війська й податися слідом за солдатом із зеленими бакенбардами. Коли армія вступала до міста, браві вояки неабияк забарилися: дехто з повстанців заходився видовбувати шпицями смарагди із міських стін та з бруківки. Тому солдат із хлопчиком дісталися до палацу значно швидше, ніж устигла розлетітися новина про те, що Смарагдове Місто захоплене ворогами.