— Будеш спати на печі, там вже постелено.

Хлопець піднявся з-за столу і почав прибирати з нього. Аріяна вже помітила, що в хатинці піч була єдиним придатним для спання місцем. Нічого схожого на ліжко тут не було.

Ілля закінчив прибирання, відчинив скриню, витягнув з неї якісь покривала, звірині шкіри і кинув на підлогу. Наступним із скрині з’явився великий шматок тканини, котрий одразу ж був прилаштований під стелею коло Аріяниного «ліжка» таким чином, що загороджував її від решти хатинки.

— Все готово, залазь.

Він допоміг їй підійнятися на піч, запнув завісу і задув свічку. Аріяна вмостилася зручніше, прислухаючись, як Ілля вкладається на підлозі. Мабуть, серйозну розмову краще відкласти до завтра. Як то кажуть, година вранці варта двох увечері. Їй здалось, що після таких переживань важко буде заснути, але специфічна атмосфера хатинки, запах трав і дерева швидко подіяли як снодійне.

— Добраніч.

— Добраніч, — позіхнула Аріяна.

Розділ 4

Розмови зранку не вийшло.

Аріяна прокинулася і, тихесенько визирнувши повз завісу, застала Іллю, без будь-якого сумніву, з наміром йти. Хлопець майже безшумно клопотався, складаючи щось в свою торбинку. Ненароком скинувши зі столу дерев’яну ложку, він примудрився на льоту зловити її, кинувши стурбований погляд в бік печі.

— Ти давно не спиш?

— Ти не збирався сказати, що йдеш?

— Звичайно, збирався, просто хотів дати тобі поспати.

Поспати?! Вона вже третій день як невідомо де, не маючи уяви, як повернутися назад, Малюк зник, і... В Аріяни від хвилювання навіть дихання перехопило. Ілля, очевидно, правильно інтерпретував вираз її обличчя, тому просто сказав:

— Зараз я нічим допомогти тобі не можу, і мені треба відлучитися ненадовго...

— Будь ласка... — Аріяна хотіла підібрати слова, але нічого переконливого на думку не спадало.

— Я обіцяв, що допоможу тобі, і слів на вітер не кидаю. Просто потерпи, поки я повернуся.

Як він не розуміє, що час біжить!

— Я піду з тобою! Адже Малюка треба пошукати!

— Ні, ти залишишся тут. Одну я тебе нікуди не відпущу. Ти в лісі не орієнтуєшся. Скоріше сама заблукаєш, ніж дракона свого відшукаєш, а неприємності до тебе так і липнуть. І зі собою взяти не можу.

— Але...

— Якщо підеш, я за тебе більше не відповідаю.

— Але...

— В печі сніданок. Можеш виходити на вулицю, однак не перетинай бар’єр.

— Бар’єр?

— Коли хатинка повернеться на своє місце, можеш ходити тільки в тій частини галявини, що перед нею. Інакше...

— Що — інакше?

— Просто не роби цього, — він багатозначно витримав паузу і продовжив: — Ззовні він захищає від надто цікавих, ти можеш нічого не боятися, але всередині в нього є деяка побічна дія.

Аріяна згадала перший досвід з бар’єром і вирішила, що краще не знати, як він працює зі середини.

— Але потім ти допоможеш мені?

— Я повернуся кого полудня. І дуже прошу тебе: нічого не рухай в хатинці, за ширму не заходь — будуть наслідки, а я все рівно про це дізнаюся. Якщо хочеш піти, кажи зараз, потім без мене вже хатинку не покинеш.

— Я почекаю.

— От і добре.

— А Малюк?

— Ми пошукаємо його, коли повернуся. Домовились?

Аріяна кивнула, з тугою спостерігаючи, як Ілля, остаточно зібравшись, попрямував до виходу. Він наостанок кинув уважний погляд на гостю і, скрипнувши дверима, вийшов геть.

Як скоротати час в чужому домі, де нічого не можна рухати, нікуди не можна заглядати? Спочатку Аріяна вирішила не вставати і спробувала знову заснути. Покрутившись на печі, вона порахувала баранців, зробила спробу згадати правила відмінювання слів антамарского діалекту, уявила хмарки на фоні блакитного неба... Нічого не вийшло. Питання, що накопичувалися ось уже котрий день, не давали їй спокою. Збила вище подушку, влаштувалася зручніше... Той же ефект. М-м-м... Мабуть, треба вставати.

Навмисно повільно Аріяна сповзла з лежанки і застелила її. Три хвилини. Привела одяг на собі до ладу — три хвилини. Розчесала пальцями волосся, заплела косу — п’ять хвилин. Так до обіду півстоліття пройде. Вона озирнулася, знайшла відерце і вирішила сходити по воду для вмивання. Було трохи страшнувато. Тут все таке дивне, раптом вона не зможе потрапити назад? Ні, Ілля казав, що виходити можна, тільки обережно. Аріяна посміхнулася своїм думкам і, тихенько скрипнувши дверима, визирнула назовні. Зелена трава, кущ ліщини зліва, метелик на кульбабці — все буденно і нормально. Дівчина ступила на сходинку і вдихнула весняне солодке повітря. Колодязь у сонячному промінні також став якимось більш привітним, чи що. Підійшовши і поглянувши всередину, Аріяна здивувалась, наскільки глибоко вода. Відерко на кінці мотузки заледве повністю пішло під поверхню. Ще й половина розплескалася при підйомі. Але смак — чудовий.