– Цей номер не пройде, пані. Наш слух так само гострий, як і ваш зір. І ми чуємо, як ваша відьмина кров виспівує, наче пташка. – Похмуро зсунувши свої кущасті брови, Хенкок кисло поглянув на свого напарника. – Біда завжди подорожує в компанії з жінками.

– Біда – вона не дурепа. Якби я мав можливість вибирати, то залюбки подорожував би з якоюсь жінкою, а не з тобою, – відказав русявий воїн і звернувся до Метью: – День був довгий і важкий, Хенкок намуляв свою дупу в сідлі й страшенно зголоднів. Якщо ти швидко не поясниш, чому в твоєму домі з’явилася відьма, то я не впевнений за її подальшу безпеку.

– Напевне, це має якийсь зв’язок із Бервіком, – заявив Хенкок. – От бісові відьми. Завжди каламутять воду.

Від слова «Бервік» мій пульс пришвидшився. Я пригадала цю назву. Із нею було пов’язане одне з найвідоміших відьомських судилищ на Британських островах.

Я понишпорила в пам’яті, шукаючи дати. Напевне, той суд відбувся задовго до чи після 1590 року, інакше Метью не вибрав би цього відрізка часу для нашої подорожі в минуле. Але наступні слова Хенкока виштовхнули з моєї голови всі думки, хронологію та історію.

– Із Бервіком або з якимось новим завданням, яке Метью отримав від Конгрегації і яке він хоче виконати нашими руками.

– Конгрегація? – Марлоу звузив очі й підозріло поглянув на Метью. – Значить, це правда? Значить, ти – один із її таємничих представників?

– Звісно, що правда! А як ти гадаєш – завдяки кому ти іще не висиш на гілляці, мій шановний Марлоу? – Хенкок окинув поглядом кімнату. – Тут є що-небудь попити, окрім вина? Терпіти не можу оці твої французькі замашки, Метью! Чим тобі ель не подобається?

– Припини, Дейві, – стиха мовив Гелоуглас своєму приятелеві, не зводячи очей з Метью.

І я теж не зводила з нього очей, із жахливою ясністю усвідомлюючи правду.

– Скажи мені, що це не так, що ти – не член Конгрегації, – прошепотіла я. – Скажи, що ти не приховав це від мене.

– Я не можу тобі цього сказати, – відрізав Метью. – Я обіцяв, що будуть таємниці, але не буде брехні, пам’ятаєш?

Мені стало зле. У 1590 році Метью був членом Конгрегації, а Конгрегація була нашим ворогом.

– А Бервік? Ти ж казав, що мені не загрожуватиме небезпека стати жертвою полювання на відьом?

– Ніщо з того, що відбувається в Бервіку, не матиме до нас жодного стосунку, – запевнив мене Метью.

– А що сталося в Бервіку? – з тривогою в голосі спитав Волтер.

– Перед тим як ми виїхали з Честера, прийшла новина з Шотландії. Перед Днем усіх святих у маленькому селі на схід від Единбурга відбулося величезне зібрання відьом, – пояснив Хенкок. – І там знову йшлося про отой гігантський шторм, який здійняли голландські відьми влітку цього року, та про стовпи морської води, що провістили прихід істоти зі страхітливою міццю.

– Влада оточила й упіймала десятки бідолах, – продовжив Гелоуглас, і досі не зводячи своїх арктично-блакитних очей з Метью. – Звідниця з міста Кіт, така собі вдовиця Семпсон, чекає в темниці Голіруд Пелес на допит, який має влаштувати їй король. Хтозна, скількох іще спіткає її доля, перш ніж все це скінчиться?

– Не допит, а тортури, – пробурмотів Хенкок. – Кажуть, що на ту жінку начепили відьомську вуздечку, щоб вона більше не мала змоги наслати закляття на його величність; її прикували ланцюгом до стіни й тримають без харчів та питва.

Я різко опустилася в крісло.

– Значить, це одна з обвинувачуваних? – спитав Гелоуглас, звертаючись до Метью. – Хотілося б, щоб ти відповів мені так, як оцій відьмі: таємниці, але не брехні.

Метью відповів лише після тривалої паузи.

– Діана – моя дружина, Гелоугласе.

– Ти покинув нас у Честері заради якоїсь жінки? – із жахом у голосі спитав Хенкок. – Але ж ми мали зробити роботу!

– Ти маєш звичку безпомилково хапатися за палицю не з того боку, Дейві, – сказав Гелоуглас, переводячи на мене погляд. – Кажеш, твоя дружина? – обережно спитався він. – Наскільки я розумію, ти вигадав про шлюб для того, щоб задовольнити допитливість звичайних людей і пояснити її присутність у твоєму домі, поки Конгрегація вирішує її долю?

– Вона не лише моя дружина, – зізнався Метью, – вона – моя пара.

Вампіри парувалися на все життя, якщо їх спонукала до цього інстинктивно виникаюча комбінація з симпатії, прив’язаності, пристрасного бажання та сексуального потягу. Й узи, утворені в результаті такого сполучення, могла розірвати лише смерть. Вампіри могли одружуватися багато разів, але більшість із них парувалися лише один раз у житті.

Гелоуглас вилаявся, але лайка потонула в здивованих вигуках його напарника.