Шрифт:
VIII
«Матусю, хто ж то був?» - «Ох, Товстогубий!» «Мій Боже! Дак се він і був?» - «Як чуєш… А другий… Другий був… Козак твій любий… Що ж ти мовчиш? Чом дивом не дивуєш?.. Ой, Боже! Хилиться! Рятуйте! Пробі!» На крик страшний збігаються туркені, Грекині, ляхівки і, як особі Великій, служать бідолашній нені, Сераля пишного невольниці мізерні. ДУМА ДРУГА
І
Нездужає Хасеки-Хуррем, і султана Два різанці безвусі сповіщають. Серальські лікарі із Лехистана Книжки лікарські, суплячись, гортають. Іде султан, покинувши в дивані Башей та візирів широкомовних, І до Марусиної почивальні Шле наперед рабинь своїх безмовних, А сам стоїть сумний, хмурний, як у тумані. ІІ
Його не хоче бачити Маруся І лікарів до себе не пускає. Над нею молитви святі матуся Немовби вже над мертвою читає. Священик сербський править одходную. Вона лежить, як цвіт лелії пишний, Косою скошений. Печаль німую Світ ув очах виявлює огнистий Та вираз на лиці понуро-урочистий. ІІІ
Велить Осман покликать Кантемира І, зачинившись, радиться з ним довго. На другий день галерою Заїра Пливе з Скутар [67] до Рогу Золотого. [68] До мармурів причалює барвистих… Іде переддвірком… її стрічає Новий баша у шатах позлотистих І на її питаннє об'являє, Що вже Абаз-баша десь інде пробував. 67
– Скутар - передмістя Стамбула, розташоване на малоазійському березі Босфору.
68
– Золотий Ріг - бухта біля виходу з Босфорської протоки у Мармурове море.
IV
Донесено про нього падишаху, Що він очам царициним нелюбий, І зараз фірманом його, тімаху, Відставлено від осяйної служби: «Як з неба й грім гримить, і сонце сяє, Так гнів і милость в оці у цариці. До неї вся вселенна притікає, Мов караван в пустині до криниці». Щасливить поглядом і поглядом карає». V
Перед царициним блискучим ліжком Навколішки Заїра припадає, Недужній щось на вухо шепче нишком… Рум'янець на лиці в цариці грає. Обнявши лікарку, в уста цілує, Зове матусю, плаче і сміється: «Він жив, - рече, - і віще серце чує, Що жизнь його, як нитка, не порветься… О мамо, зіронько! Як любо серце б'ється!» - VI
«Так, жив, і я не з тим явилась, Щоб тільки вас про се оповістити, Ні, в нас тепер страшна труса зробилась… Ви мусите велике щось вчинити, Велике і страшне, коли з неволі Своїх братів вам любо рятувати, Коли вам любо, щоб у чистім полі Вони могли, мов соколи, гуляти, По морю Чорному чайками знов літати».–
VII
«Заїре!– прорекла тогді Маруся.
– Нема нічого так мені страшного, Щоб я сама і дорога матуся… Кажи, Заїро, просто… Я готова Скікнути зараз на Мосток Мертвецький, І на гаку залізному висіти, І мучитись, як Байда Вишневецький, І пси голодні тілом накормити, І в морі потопать, і на огні горіти!»