Шрифт:
–
XVII
69
– Геспер - у давньогрецькій міфології божество вечірньої зірки - найпрекраснішої із зірок. Геспер греки називали планету Венеру як вечірню зірку.
– «Ось як. Історія се вже давняшня, Та розказати добре не зумію. Розмова мужа із царем вчорашня Йому відкрила на Османа очі: Що він у нього не гетьман великий, А парубок малий, підпарубочий. І ганьбою було б йому навіки - Про турків розливать крові людської ріки.
XVIII
Не хоче більш Османові служити, А ввійде в мир і лад із козаками І вкупі будуть москаля душити, Ляха й волоха бити й пліндрувати».– «Як!
– прорекла на се старенька мати, - Сього вовік не може бути-статись, Щоб нам на християн із вами встати І вкупі у людській крові купатись!.. То чим же нам тогді, яким народом зватись?» -
XIX
«А станеться, - відказує Заїра, - Бо не дадуть ляхи самим вам знятись І без орди страшної Кантемира Од ворогів своїх оборонятись».– «Марусю! Вибирай, моя дитино: Чи в Києві царицею назватись І рідну ущасливити країну, Чи од вінця царського відказатись І християнськую прийняти тут кончину?» -
XX
«Я вибрала, матусю, ясна зоре! Не знаю, що з того братерства буде: Чи людям щастє, чи велике горе, Чи славитимуть, чи клястимуть люде Мого Левка і з ним невіру-брата: Я знаю тільки те, що жизнь і волю Йому даю, обороню від ката, І він помститься за свою неволю, Про те ж не думаю, що станеться зо мною».–
XXI
«О серце пресвяте!– рече Заїра.
– На диво Бог явив тебе народу… Не для одного, бачу, Кантемира Він дав таку в печалях осолоду. О сестро рідна! Ні, ти не цариця: Ти, сестро, вища всіх цариць великих! Ім'я твоє на небесах святиться, І ангельські тебе прославлять лики… Покинь сей грішний мир, сумний, кривавий, дикий!»
XXII
І сльози добрі, перла многоцінні, Живущою, зцілющою водою Лились, природи дар святий, безцінний, І обіймалася сестра з сестрою… «Покину, о, покину, як терновий Вінок, і там, на небі, панотцеві Скажу: «Ти був премудр і свят у слові. Бери мене на ручки, і Отцеві Небесному хвались: «Ось мій вінець лавровий!» XXIII
А ти, матусю, ти, мов голубиця, Мов дух святий, на небо вознесешся, І возсіяєш, і возвеселишся, І сміхом херувимським возсмієшся: Бо породила душу чесну, чисту, Що не схотіла грішно царювати… Побачу там я і Христа, й Пречисту І припаду їй до подолу шати: «Ти, Ти мене любить навчила і страдати!» - XXIV
«О раю! Де ти? Що ти? Як ти сяєш?– Промовила зтатарена русинка.
– Коли ти так цвітами процвітаєш, Як на землі любов'ю вірна жінка, - Воістину ти диво невимовне, Ти - добрості Господньої пучина! І, як стебло кадила благовонне, До тебе лине ся свята людина… Се чисту дань дає Аллахові Вкраїна».