Маруся Богуславка
вернуться

Кулиш Пантелеймон Александрович
Шрифт:
ДУМА ДРУГА
І
О Дністре, зна­ний проміж ли­ца­ря­ми, Порогу руської землі кри­ва­вий! Колись дав­но ми з Стру­ся­ми-бра­та­ми [24] Поза то­бою здо­бу­ва­ли сла­ви: Волощину, [25] мов щит, із рук ту­рецьких Ми дов­го рва­ли вкупі з по­ля­ка­ми, За при­во­дом Серп'яг [26] та Вишневецьких [27] Блукали в полі вов­чи­ми сліда­ми, Шуганнєм по світах рівня­лись із ор­ла­ми.

24

– Очевидно, йдеться про братів Щасного і Юрика Струсів, героїв «Пісні про смерть братів Струсів» (1506). Як зазначає І. Франко, ця пісня не дійшла до нас, і тому він наводить, зокрема, таке свідчення про братів: «Того самого часу (1506) два Струсі, молоді брати і хоробрі войовники, погибли в битві з волохами. Про них іще й досі співають жалібні пісні, що в русинів звуться думами…» Далі І. Франко пише, що у битві «Щасний відразу був убитий, але Юрик бився з волохами доти, доки його кінь постріляний не впав під ним».

25

– Волощина - Волоська земля: назва Молдавського князівства в староукраїнських пам'ятках, народнопоетичній творчості та мовній практиці українців у минулому.

26

– Серп'яга (Іван Підкова; ?-1578) - один із керівників спільної боротьби українців і молдаван проти турків. У 1577-1578 pp. був молдавським господарем. За наказом Стефана Баторія страчений у Львові.

27

– Вишневецькі - український дворянський рід. Найвідоміші з них:1) Дмитро Іванович (?-1563), який у 1554-1555 pp. на острові Мала Хортиця збудував замок, перебував на службі в Росії. У боротьбі за молдавський престол зазнав невдачі і був страчений у Стамбулі. П. Куліш та інші історики саме його вважали Байдою; 2) Ярема (Єремія; 1612-1651) - відзначився у війні 1648-1654 pp. на боці Польщі.

ІІ
Тепер ти, Дністре, став гни­лим по­то­ком Гидоти вся­кої, що наз­би­ра­лась У пос­вар­ках За­хо­ду із Вос­то­ком, І лю­тос­тю обох їх про­во­ня­лась. О Му­зо! Од­вер­ни від неї очі: Нехай ля­хи гри­зуться з ру­си­на­ми, Втікай із їх куб­ла го­лод­на й бо­са, Як бігла бідна ма­ти манівця­ми, Обдерта по тер­нах, бліда, прос­то­во­ло­са.
ІІІ
Обдерта по тер­нах… Зи­ма упа­ла На го­ло­ву зли­денній за го­ди­ну. Тепер її й Ма­ру­ся б не впізна­ла, Коли б вер­ну­лась звідти на Вкраїну, Де «чо­тир­ма кон­ця­ми світу» пра­вить Той цар, що ве­ли­ча­ють тінню Бо­га, Той, що й Моск­ву, й лях­ву, і німця да­вить, І Ри­му гор­до­го вти­рає ро­га, Дарма, що ко­ролі там товп­ляться в по­ро­га.
IV
О сер­це матірне! Ти б не зля­ка­лось І Лю­ци­фе­ра [28] у йо­го по­тузі, Бо в те­бе вже нічо­го не зіста­лось, Нічого у твоїй ва­женній тузі… Дивується во­ло­шин, стрівши ба­бу, Як се Дністро пе­реб­ре­ла ста­ренька І, сміючись, го­во­рить, бур­ку­ла­бу: [29] «Води їй по коліно: бо п'яненька, Дарма, що змор­щи­лась і зсох­лась, як опенька.» -

28

– Люцифер - назва вранішньої зірки (Венери). В християнській традиції одно із позначень сатани. Воно йде від ветхозавітного пророцтва про загибель Вавілона.

29

– Буркулаб - сановник волоський, губернатор і комендант.

V
«Не смійся, - ка­же той, пе­рех­рес­тив­шись, - Се відьма з Ли­сої го­ри [30] втікає. Мов се­ре­да на п'ятни­цю скри­вив­шись, Дивись, як сльози ку­ла­ком вти­рає. Не зу­пи­няй, не­хай її лу­ка­вий Несе від нас на Буд­жа­ки та­тарські. Там Кан­те­мир, мов­ля­ли, Міч Кри­ва­вий [31] Прости нас, Гос­по­ди, про­рок сул­танський, Сю відьму вер­не знов до чор­то­вої ла­ви.»

30

– Лиса гора - історична місцевість на Печерську в Києві, на південний захід від Видубичів. Назва пов'язана із старовинними легендами про шабаші відьом і перевертнів на цій горі.

31

– У праці «Отпадение Малороссии от Польши» Куліш пише про нього як ватажка буджацьких татар. Уже після означених автором у поемі історичних подій Кантемир в 1624 р. був розбитий козацькими загонами С. Хмелецького.

VI
Глузує бур­ку­лаб. Вер­тавсь до­до­му Зі Льво­ва са­ме, від попів по­бож­них. Подав на ша­ту Юрові Свя­то­му [32] Срібла від зем­ляків, бо­яр вельмож­них; Так мислі вже бла­го­чес­тиві в нього На язиці ве­се­ло­му вертілись І гла­див жи­во­та сво­го товс­то­го, Жартуючи з очей, що не ди­ви­лись На Бо­жий світ од сліз і в чор­ну зем­лю ври­лись.

32

– …Юрові святому… - Георгію Побідоносцю. В християнських і мусульманських переказах це воїн-мученик, з іменем якого пов'язаний мотив драконоборства. Зображується, як правило, на коні. Вступив у битву із змієм-людоїдом і, перемігши його, визволив дівчину.

VII
Не див­ляться на Бо­жий світ, а зна­ють, Як манівця­ми втра­пить до Царг­ра­да, [33] Звідкіль їм зорі-оче­ня­та ся­ють Із об­му­ро­ва­но­го міцно са­ду. Високий мур! Во­на про нього чу­ла… Хто не чу­вав про нього на Вкраїні? Страшні бу­дин­ки кля­то­го Стам­бу­ла Ввижались ма­тері й малій ди­тині. Кобзарська пам'ять їх і досі не за­бу­ла.

33

– Царград - давньоруська назва міста Константинополя.

VIII
Коли б до­би­тись їй ту­ди жи­вою, Вона б зуміла крізь той мур про­би­тись… Вона б йо­го роз­би­ла го­ло­вою Жовковського, - аби їй по­ди­ви­тись, Аби заг­ля­ну­ти в ті очі-зорі І, не спи­тав­ши ні про що, вто­ну­ти У нес­ка­зан­но­му бла­женстві-морі, І до страш­но­го су­ду [34] так зас­ну­ти, І про все го­ренько, про всю біду за­бу­ти.

34

– у християнстві кінець світу, суд Ісуса Христа, який вдруге прийде на землю, над усіма людьми, які коли-небудь жили на світі. Для цього всі люди воскреснуть і дістануть за вироком Христа або вічне блаженство в раю, або вічну кару в пеклі.