Шрифт:
ІХ
«Ось-ось вона! Ось, котиться по полю Розумна голова, що рятувала Всю Польщу й Русь! Я під полою Її сховаю, і, як розбивала Вона страшного ката-супостата, Так розіб'ю той мур страшенний нею» О доню, утікай сюди від ката; Сховайся під наміткою моєю, - Я в Київ проведу тебе попід землею., X
Святі ченці там ходи покопали Аж до самісінького Русалима, [35] Щоб люде від невір туди втікали, Ховались із добутками своїми. Там на Великдень [36] стиха дзвони дзвонять, І люде гомонять, і щось співає. Нема на світі людям оборони, - Сира земля їх од біди ховає, І суду Божого страшного дожидає. 35
– Русалим (Єрусалим) - місто на півдні Західної Азії, розташоване на р. Кедроні поблизу Мертвого моря. Місце паломництва християн, іудеїв та мусульман. Поблизу Єрусалима на горі Голгофі був розп'ятий Ісус Христос і згодом похований у гробі в скелі.
36
– Великдень - одне із головних свят у християнстві, пов'язане із смертю та воскресінням Ісуса Христа.
XI
Як тато вернеться з Москви, ми будем В московській займанщині тихо жити І горюваннєчко своє забудем… О, якби тільки до тебе добігти!… Вже недалечке. Ось біліють мури, По мурах кров гаряча червоніє… Сади кругом у воду потонули… О, визирни ж із них, моя надіє! Се ж із твоїх садів так любо вітер віє!.. ХІІ
Чого ж ти, земле, так заколихалась? Чого ти, небо, зразу почорніло?.. Імла перед очима розіслалась, І серце, мов той камінь, заніміло… Хитається земля… Іде кругом… Не встою». Де ж мури під садами поховались? Се я крізь землю йду… О доню, доню!» І падає, і по землі послались Ті патли сиві, що відьомськими здавались. ДУМА ТРЕТЯ
І
«Аллах!– рече над нею татарюга, Високий, огрядний і бородатий, - Се милосердію твойму наруга, Щоб людям без войни так погибати. Ахмете! Подивись, яке обдерте І закривавлене стареньке тіло. Мабуть же не з добра, а з страху смерті, Воно через степи й терни летіло. Так поховать його спасенне буде діло.
ІІ
Махай до юрту, бравий мій козаче, Звели сюди приїхати гарбою: Бо он, дивись, вже чорний ворон кряче Над білою старою головою. Нам сто тринадцять раз повеліває Святий Коран [37] на вбогих і нещасних Дивитись так, як з неба позирає Аллах на нас, козявок бідолашних, І милосердія єлей в серця вливає». 37
– Святий Коран - основна книга мусульманської релігії. Складається з релігійних міфів, у яких Мухаммед висловлював своє нове осмислення навколишнього світу і людського буття. В основному склався в середині VII ст. Має 114 сур (частин), поділених на 90 мекканських і 24 мединських.
ІІІ
Помчавсь Ахмет і курявою вкрився, Зсів із коня татарин бородатий І вухом странниці до серця нахилився… «Ні, ще злиденної своєї хати Душа не кинула!..» І здобуває Бальзам з саків ловецьких і тростинку В смажні і мертві вже уста вправляв, І стиха влив лікарства капелинку. «Благословен Аллах однині і довіку»! IV
Сим словом іскру жизні він вітає. Стара прокинулась і гострим зглядом У вічі, мов ножем, йому штирхає. Морщини, мов гадюки, в'ються адом. «Де, коршаку, ти дів мою голубку?» - Промовила, і знов погасли очі. Татарин, із саків доставши губку, Холодною водою з дзбанка мочить І, витерши їй вид, ознаки жизні сочить.