Шрифт:
ІІІ
Так Міч Кривавий мовив до дружини, Що золотим волоссєм і очима Являла тип найкращий України. Той кроткий тип, що серце херувима Заніс до нас із Тігра до Євфрата, - [46] Не той, що у жалю ваги не знає, Що, мов козацька кров лиха, завзята В любові вре, в ненависті палає І цілий Божий світ ні за що не вважає. 46
– Ріки в Південно-Східній Азії в Туреччині, Сірії та Іраку. Долина рік - давній центр цивілізації.
ІV
«Ти божество моїм очам являєш, - Рече Заїра, між людьми людина, - Бо блискавками на войні метаєш, А. дома, мов до матері дитина, До мене голову на лоно хилиш, Палкому серцю жаждеш прохолоди, Всім таборянам добродійства чиниш І нагороджуєш походні шкоди І всі кривавої войни труда й пригоди».–
V
«О, де ж би я знайшов спочивок любий Після літання дикими полями, Приятелів і слуг безцінних згуби Та боротьби за жизнь із ворогами? В саду в «сестри», що, мов стебло, кадила, Що, мов лелія, вознеслась із праха, [І раєм нам земну юдоль зробила,] По благості до нас, людців. Аллаха, - В твоїм саду, моя любов і сестро мила!.. VI
Пророче Божий! Ти Мечем Кривавим Звелів твойму слузі іменуватись, Щоб на землі твоєї правди й слави Войною та ясиром допевнятись; І, мов той гуррикан ширококрилий, Я мчусь, куди мій дух повеліває… Дає мені твоє натхненне сили Губить лихе, що правду зневажає… Не мій. Аллахів міч, невірних погубляє.» VII
І чистий сніг-завивала схилився Над чорною, як ворон, бородою; І вид його ясний затуманився Якоюсь погаданкою тяжкою. «О нене!– стиха, мов мала дитина, Промовив Кантемир.
– Про що ти, Свята, пречиста, ангельська людино. Погибла від козацької голоти? Невже ж се за гріхи твого палкого сина?
VIII
Ніхто не рятував тебе від смерти, Як я з мечем кривавим на джавурів, Мов Божа помста, ринувся, щоб стерти З лиця землі невірних гайдабурів… Тепер знов образ твій мені з'явився У тім обличчі, як печаль, гіркому… Про що?.. Невже ж за тебе не помстився Твій син плачущий на цім кодлі злому, На ворозі сьому, в завзятості страшному? ІХ
А ти, про що ж і ти з'явився, брате, Мені вві сні вже воїном дорослим?.. Ти кажеш, се у тебе друга мати? Вона тобі сосудом богоносним Зробилась… Дивне в тебе слово! Побачимось, речеш, і Бога в серці Я покажу тобі мого святого… Ним я живу, ним серце в мене б'єтся… О, сне! Ти показав мені мене самого… Х
Невже ж ти жив, мій брате, іскро світу, Що з матернього серця засвітилась, І се було угодно Магомету, Щоб жінка та, мов тінь, мені явилась, Та тінь свята, що і в юдолі смерти Свого синка, зітхаючи, шукає? О, не даваймо їй, Заїро, вмерти! Нехай розкаже нам про все, що знає, Яких близьких людей там на Вкраїні має».–