Співрозмовник слухав її мовчки.

– Ось список тем для перших випусків програми, – перейшла до конкретики Луїза і подала своєму мовчазному візаві аркуш із друкованим текстом. – Потрібні помічники-журналісти для розробляння тем і режисер із нестандартним поглядом. У кадрі працюватиму я.

– Почекайте, – озвався нарешті заступник і пішов за директором.

Вона загіпнотизувала обидвох своїми очима коньячного кольору, натиском і чітким баченням того, що робитиме. Ніколи дотепер їм не доводилося бачити таку потворність, що пульсує потужними хвилями життя, – у досконалій упаковці. Ця жінка була позбавлена усіх комплексів, пов’язаних із зовнішністю, виглядала настільки нестандартно, що бентежила лише своєю присутністю.

Її взяли на випробувальний термін, але всі знали від самого початку, що вона працюватиме на телеканалі.

Коли знайомили з творчою групою, Луїза вперше побачила чоловіка, подібного до великого Вінні-Пуха, який всупереч етикету перший подав їй руку і сказав: «Кінь».

…Жодного іншого чоловіка вона б не чекала за столиком у кав’ярні вже п’ятнадцять хвилин. Навіть на ділових зустрічах робила поправку лише на десять, не більше. Великодушно, хоча й дещо зверхньо, давала фори непунктуальним і нездатним правильно розрахувати свій час. Жила за годинником, наставленим на п’ять хвилин вперед. Коли її запитували: «Котра година?» – вона, глянувши на мобілку чи на циферблат наручного годинника, відмінусовувала для інших свої рятувальні хвилини.

Де ж той Кінь? Треба нарешті встати і піти.

…При першій зустрічі він запитав її:

– Де ви працювали?

Вона назвала бюро перекладів Оксани Смик та «Інтернешнл Хаус». Це були останні місця роботи.

– Чому не на радіо? – з цікавістю розглядав він її, витираючи велике жовте яблуко рукавом свого джемпера. – З таким тембром голосу! Хоча вам і в кабінеті психологічного розвантаження ціни б не було. Або у службі «Секс по телефону».

Добре, що він не побачив виразу її очей, – хтось із хлопців у кімнаті зі смаком захрумтів яблуком, і вона відволіклася на різкий звук. Що тут у них, apple-break? Її обличчя, коли вона знову подивилася йому у вічі, залишалося незворушним. Вона вміла за секунду опановувати себе.

– Як ви здогадалися? З такою свободою від умовностей вам би у сутенери…

Він задоволено заіржав, відкинувши голову назад, у повній відповідності з прізвищем. Немов жеребець. Стиснув яблуко у лапищах, воно, бризнувши соком, розчахнулося на дві рівні половинки, і одну з них простягнув їй.

– Ні-ні, я не хочу. Дякую, – відмовилася вона.

– Беріть! – Він майже силоміць вклав їй у долоню гостинець. – Не хвилюйтеся. Джемпер чистий, я його позавчора прав.

– А руки? – поцікавилася Луїза. – Чисті?

– Чисті руки у того, хто ще не брався за розум, – відповів Кінь.

Тепер уже зареготали хлопці – роти напхані яблуками, малопривабливе видовище. Ох вже цей грубий чоловічий гумор… Що за жарти?… Усі вдавали, що зайняті чимось, проте з цікавістю прислухалися до розмови новенької з Конем. Він у них тут, мабуть, за клоуна.

Луїза відкусила від яблука, сказала лагідно:

– З чистотою думок усе зрозуміло.

– А я не зрозумів щодо голосу, – не вгавав той. – Ви з нього професійно коли-небудь користалися чи ні? Голос у вас – те, що треба. Ми саме на ньому акцент робитимемо. Це буде ваша фішка.

У її трудовій книжці було з півтора десятка записів. Ще кілька робочих місць там не були зафіксовані. Працювала референтом директора фармацевтичної фірми, менеджером з персоналу у стоматологічній клініці, провідним фахівцем у відділі зв’язків із громадськістю страхової компанії… Тільки-но відчувала, що їй нецікаво або немає вже чого навчитися, чи виникала можливість отримати більш оплачувану роботу – без зайвих вагань закривала прочитану сторінку і спішила зазирнути на наступну, часом прогортаючи нецікаві місця. Вона не розуміла: як можна по двадцять років гарувати на одному місці?…

Той факт, що у трудовій біографії Луїзи трапився рік роботи у фірмі «Голоси сирен», був відомий лише трьом найближчим подругам. Дівчатам і жінкам зі служби «секс по телефону» непогано платили. Серед майстринь розмовного жанру траплялися й віртуози, наприклад бабці з дівочими голосами, глави сімейств, вони працювали, затиснувши телефонні слухавки плечем, – говорили у мікрофон, не випускаючи зі спритних пальців дротиків та недоплетених шкарпеток для внуків. Луїза мала усе необхідне для цієї роботи: живу фантазію, бурхливу уяву і низький оксамитовий тембр голосу. Бавилася з чоловічими голосами, вигадливо провокуючи, вигадуючи неймовірне. Але їй швидко набридла передбачуваність на тому кінці дроту.

Як Коневі вдалося при першій зустрічі влучити у десятку? Що б він сказав, якби дізнався, що своїм недолугим жартом висмикнув правдивий факт із її трудової біографії?…

…Кінь увірвався до бару, ледь не розтрощивши скляні двері. Гримнув так, що опинився у центрі уваги. На секунду зупинився, приклав руку до грудей, покаянно глянув на господиню за стійкою й у два кроки вже був біля Луїзи.

– Лу, готовий до страти. Винен. Мобіла, зараза, здохла. Не мав звідки передзвонити. Обіцяю чекати на тебе усе життя… У подібних випадках.