– На добраніч, принцеса, – говорить Антоша та цілує мене у щоку, прибравши з обличчя неслухняне волосся.

– На добраніч, Фелікс, – відповідаю я хлопцю, вдихаючи його запах, аж доки він не відходить, вимикаючи світло та вкладаючись на підлозі.

Хвилин через п’ять чуються голоси: це батьки юнака. Хтось із них обережно відкриває двері, щоб не розбудити нас.

– Ось, бачиш, я ж говорив, що все буде добре. Ти даремно так переживала, – пролунав голос батька хлопця.

– Так, я була не права, коли подумала, що вони організували цю ночівлю лише для того, щоб провести разом ніч. Мабуть, їхні відносини – це не просто підліткові гормони.

«Тепер я знаю, як звучить голос мами Антоші.»

– Добре, ходімо вже, а то ще розбудимо діток, – вимовив чоловік, і двері закрилися.

Коли кроки повністю затихли, я почала поринати у сон.

8

Я прокидаюсь від відчуття, що ліжко прогнулося під вагою тіла.

«Фелікс… запах ванілі його видає. Не відкриваю очей; хочеться дізнатись, що збирається робити цей юнак далі, проте він просто сидить і нічого не чинить.»

– Емма? – нарешті чути голос Антоші. – Ти спиш?

– Тепер, ні, – відкриваю очі та направляю свій погляд на хлопця.

– Вибач, я не хотів тебе розбудити, просто… чогось не вистачає.

«А може когось? Мене? Ну скажи вже нарешті, що тобі не вистачає мене.»

– Чого саме не вистачає?

– Якогось тепла чи щось таке. Точно ще не зрозумів.

– Ти що змерз, коли тепла хочеться?

Побачивши збентежений погляд юнака («Коли він встиг увімкнути світло?»), я зрозуміла, що він не це хотів почути від мене.

– Та ні, навпаки – дуже жарко.

«О Божечки, він знову з оголеним торсом. Як же хочеться доторкнутись до нього.»

– Я не хочу спати там сам, – говорить Фелікс, вказуючи на постіль на підлозі.

«Він що, пропонує мені перебратись до нього?»

– То що будеш робити?

– Є два варіанти: або ти перебираєшся до мене, або я сплю з тобою на цьому ліжку.

«Так! Так, він сказав це. Що ж, намагатимусь не показувати йому, наскільки я рада це чути.»

– Ну, якщо більш ніяких варіантів немає, – говорю я, підсовуючись ближче до стіни, щоб Фелікс міг лягти поруч.

Вимкнувши світло, хлопець залазить на ліжко. Я відразу ж починаю відчувати, що він повільно натягує одіяльце на себе.

– Ей, ти вирішив мене заморозити?

– Я не винен, що ти так далеко відсунулась, що пледу не вистачає на всю ширину.

– А хто тобі забороняє підсунутись ближче?

«Ну що оце за необдумані фразочки?!»

Антоша підсовується ближче зовсім на трохи, а потім, обхвативши мою талію однією рукою, підсовує до себе просто на критичну відстань.

«Ну і що означає оцей його вчинок? Ми друзі? Закохані? Брат і сестра? Хто ми?! Хто ми один одному?»

Весь цей час ми з Феліксом просто дивимось один на одного. Його рука досі прижимає мене до нього.

«Мені теж хочеться отак торкатись його: хочеться не просто бути близько. Я хочу зробити щось необдумане, божевільне,нерозумне і може, навіть, не цілком правильне. Так, я вирішила.

Я торкаюсь своєю стопою стопи хлопця, а він… він закрив очі? То йому приємно? Оу, це так круто приносити людині задоволення!»

Коли я перестаю водити своєю ногою по тілу Антоші, він відразу відкриває очі, наче просячи не зупинятись.

Я проводжу долонею по щоці юнака, від чого він здригається; його тіло напружується ще сильніше, а пальці тереблять низ моєї футболки. Фелікс прижимається ще сильніше і ледве стримую стон, утнувшись у плече хлопця.

Декілька хвилин ми не двигаємось, намагаючись налагодити дихання, що неймовірно збилося.