«Не хочу зупинятись; ні, не зараз…

Я колись читала, що хлопцям подобається, коли дівчата проводять пальцем по обтічній їхніх вух. То що, спробувати?»

Тільки-но я випробовую пораду, як Фелікс, перекотивши мене на себе, змусив одну мою ногу влаштуватись трохи нижче його паху, а іншу – обхопити його ногу.

«Боже, як же це приємно: бути з хлопцем, із котрим хочеш бути. Тепер я готова до поцілунку з ним, якщо він захоче.»

– Чому ти не дозволила Дані тебе поцілувати на вечірці?

«Блін, Фелікс, ти впевнений, що в цій ситуації, це питання доречне?»

– Я не хотіла мати поцілунок з ним; не хотіла, щоб мій перший у житті поцілунок був із цією людиною.

– Ти раніше ні з ким не цілувалась?

– Ні. А ти? В тебе, мабуть, було безліч дівок?

– Я виглядаю як шлюха чи з чого такі висновки?

– Ні, просто ти ласенький шматочок для дівчат.

«Ну й навіщо я це сказала?»

– Оу, ні. У мене був лише один поцілунок у житті. Дівчинку звали Анна; нам було по дев’ять, і нам стало цікаво, чому дорослі так люблять цілуватися.

– Ну і як? Ти, мабуть, цей поцілунок запам’ятав на все життя?

– Якщо чесно – ні. Ми з Анною тоді так і не зрозуміли, чому люди так люблять цим займатись.

Я бачу, що Антоші не лежиться спокійно на місці і він починає помітно нервувати.

– Принцеса, вибач, мені треба відійти.

Обережно переклавши мене на спину, юнак встає та виходить за двері.

«Ну чому він пішов? Усе ж було так добре. Йому щось не сподобалось? Він не хотів цього, так?»

Я не можу спокійно лежати, тому сідаю, повернувшись спиною до стіни.

«Ось і Антоша повернувся.»

Мовчить, лише п’є щось із чашки. Сідає на ліжко та пропонує напій мені.

– Що це? – запитую я. – Споїти мене вирішив?

– Так, гарячим шоколадом.

«Я вдихаю запах напою і розумію, що це наш із Феліксом запах.»

– Тут що ваніль?

– Так, точніше – ванільний цукор. Смачно?

– Дуже, дякую.

Антоша також робить ковток, ставить чашку на тумбочку та підсувається до мене.

– Ти хотіла б мати свій перший поцілунок зі мною?

«Так! Звісно ж хочу! Ох, треба заспокоїтись і знайти якусь розумну відповідь.»

– Так.

«Оу, ну так. Це дійсно розумна відповідь…»

Антоша лише мить дивиться мені у вічі, а потім наближається і ледь-ледь торкається моїх губ своїми.

«Боже, так! Єхууу! Як я хотіла цього! Це просто прекрасно…»

Поступово хлопець придає напору; а згодом, починає прикушувати мою нижню губу.

«Мені знову треба діти десь руки.»

Я повільно і обережно обхвачую руками шию юнака, боячись злякати його своїми діями. Антоша відкриває мої вуста за допомогою свого язика.

«Я відчуваю на губах смак шоколаду і ванілі: наш із Феліксом смак, один на двох.»

Від сорому я постійно хочу кудись діти свій язик, проте хлопець все одно знаходить його і переплітає зі своїм.

« Феєрверки.Саме з ними в мене зараз асоціюється наш із Феліксом поцілунок: коли по тілу, зі саженною швидкістю, проносяться мільйони частинок електричного заряду; коли настільки забуваєшся, що не в змозі нормально дихати; коли повністю напружуєшся від нескінченної насолоди. Так, я точно знаю, що цей поцілунок запам’ятаю на все життя.»