Фелікс і справді вів себе як старший брат: коли ми одночасно підносили руки до пачки з печивом, він завжди чекав, доки я перша візьму до рук крекер.

Несподівано, заграв рингтон на телефоні Антона, після чого він сказав, що його тато чекає нас на вулиці.

Ми швидко вимили руки: удвох, проте без ігор із обливанням. Я взяла майку для вечірки та, разом із хлопцем, направилась до авто.

Сівши до машини, я пояснила Ієну, де проживаю, після чого авто тронулося з місця. Усю дорогу Антоша про щось розмовляв зі своїм батьком, проте я не вслухалася, бо цього моменту переймалась лише тим, як же приємно пахне цей хлопець, що сидить поруч зі мною, і чому його долонь лежить не просто поверх моєї, а тісно переплетена з нею.

Не встигла я насолодитись цим чудовим відчуттям тепла, як зрозуміла, що ми вже коло мого будинку.

– Дякую за те, що підвезли, – провила я водієві.

– Бувай, Емма. Я зайду завтра по тебе о’пів на п’яту, добре?

– Так, звісно. Бувай.

«Ох, здається я вже сумую. Сумую за тим, що сьогоднішній день майже скінчився; сумую за тим, що не побачу вже сьогодні Фелікса…Так, загалом, я сумую за ним.»

– Ну і де ти була так довго?

«А ось і мама.»

– Я ж написала, що трохи затримаюсь.

– Так, але ж я турбуюсь за тебе.

– Мам, я була у Адама: допомагала йому з підготовкою до вечірки.

– Це я знаю…А потім?

«Блін, невже вона знає, що я була з Антоном?»

– Що потім?

– Я бачила, що тебе тільки-но підвезли додому на автомобілі.

– Я була у Фелікса вдома: на завтрашній вечірці ми представляємось як пара, бо такі правила; а ще треба, щоб на кожному з партнерів була річ іншого, тому ось, – я протягнула мамі майку хлопця.

– Добре, доню, я не серджусь, просто треба було сказати мені відразу.

– Вибач…А зараз, можна мені піти спати? Я не хочу, щоб завтра у мене були фіолетові мішки під очима.

– Звісно ж. На добраніч, зайчик.

– На добраніч, – відповіла я піднімаючись до своєї кімнати.

Лежачи на ліжкові, та вже занурюючись у сон, я відчула вібрацію свого телефону. Із трудом знайшовши його, я побачила, що мені надійшло повідомлення з невідомого номеру. Відкривши смс, я почала читати:

Емма, я постійно думаю лише про тебе.

P . S . Фелікс

«Що? Він думає про мене? Оу, це так мило. Ем, стоп… Ми ж домовились, що наші відносини називаються «старший брат – молодша сестра» Чому ж він…»

Знаєш, мені здається, що брати сестрам такого не пишуть.

«Блін, звідки в нього мій телефон? Невже Адам дав?»

Через пару хвилин знову повідомлення:

Я взагалі-то це зараз не як брат сестрі написав.

«Ні, він же говорив, що я на сестру його схожа…Невже я справді йому подобаюсь?»

Через хвилину приходить ще одне повідомлення:

Батьки змусили мене вимивати дзеркало у ванній кімнаті, яке ми з тобою заплямували мильними розводами. Тепер я прибираю і думаю про тебе.

«Так от воно що. Тобто він не думав про мене, ну, як про дівчину. Ех, мабуть, треба вже змиритись із тим, що я йому не подобаюсь.»

Вибач… Хочеш візьму всю провину на себе?