— У тебе нахабний язик. Може бути, ти теж із тих, хто служить Володарю?

— Запевняю вас, пане, що у нас з вами один ворог.

— За самовпевненістю ховаються слуги Володаря.

Воїн в червоному плащі почав спішуватися. Річард ледь встиг подумати, що треба тікати швидше, як в ту ж мить його підхопили чиїсь могутні руки.

— Іди своєю дорогою, чепурун, — пролунав голос звідкись праворуч і ззаду.

— Це не ваша здобич.

Річард закрутив головою і побачив, що його тримають у висячому положенні два здоровенних д'харіанці в коричневих шкіряних латах.

Вершник, який встиг вийняти тільки одну ногу із стремена, завмер.

— Ми з тобою на одній стороні, брат. Цього хлопця необхідно допитати у нас — а потім трохи повчити його чемності. Ми…

— Провалюйте, я сказав.

Річард хотів було висловити свою думку з цього приводу, але мускулиста рука закрила йому рот. Він побачив на лікті руки блискучий обруч з золотистого металу, який був утиканий гострими немов бритва шипами — смертоносну зброю в рукопашному бою, і ледь не проковтнув власного язика.

Д'харіанські солдати взагалі відрізнялися ростом, але ці двоє були просто гіганти. Гірше того, це були не звичайні воїни. Річарду вже доводилося бачити солдатів з такими обручами на передпліччях. Особиста охорона Даркена Рала. Колишній правитель Д'хари ніде не з'являвся без їх супроводу.

Д'харіанці утримували Річарда під руки з такою легкістю, ніби він був солом'яною лялькою. Після двотижневої скачки Річард був вимотаний до межі, та й після сутички з мрісвізами пройшло не більше двох годин. Правда, страх додав йому сил, але, щоб вирватися від цих двох, його сил було явно недостатньо.

Офіцер в червоному плащі вивільнив другу ногу зі стремена.

— А я кажу, він буде наш. Ми повинні допитати його. Якщо він служить Володарю, значить, зізнається. Д'харіанець зліва загрозливо пророкотав:

— Давай-давай, злазь. Я знесу тобі довбешку, а потім пограю нею в кеглі. Ми його розшукуємо давно, і тепер він наш. Коли ми тобі його віддамо, зможеш допитувати його труп скільки завгодно.

Офіцер знову зупинився, дивлячись на одного з д'харіанців.

— Я ж сказав тобі, брате, ми з тобою на одній стороні. Ми обидва боремося з Володарем. Навіщо нам битися один з одним?

— Якщо бажаєш битися, діставай меч. Якщо ні — забирайся.

Решта вершників, яких було близько двох сотень, дивилися на д'харіанців байдуже і, що найбільше вразило Річарда, без тіні страху. Зрозуміло, безпосередніх супротивників було всього двоє — але Річард своїми очима бачив, що д'харіанські війська розсипані по всьому місту. Якщо сутичка відбудеться, вони всі в одну мить виявляться тут.

Однак офіцера, судячи з усього, така можливість аніскільки не турбувала.

— Вас двоє, брат. Не дуже хороший розклад.

Д'харіанець, який стояв ліворуч від Річарда, окинув поглядом ряди вершників і презирливо сплюнув.

— Ти правий, красунчику. Але нічого, Іган постоїть в сторонці, щоб зрівняти шанси, а я розберуся з тобою і твоїми хлистами. Тільки попереджаю, «брат», якщо твоя нога торкнеться землі, клянусь, ти помреш першим.

Крижані очі, спокійні й холодні, деякий час уважно вивчали д'харіанців. Потім офіцер у блискучих обладунках і червоному плащі вилаявся чужою мовою і знову усунув ноги в стремена.

— У нас є більш важливі справи, брати. Ця людина для нас є порожньою тратою часу. Він ваш.

За помахом його руки колона знову рушила уздовж вулиці. Річард спробував вирватися, але безуспішно. Його поволокли геть, а перехожі відводили погляд, не бажаючи втручатися і нариватися на неприємності.

Річард пробував опиратися та судорожно придумував вихід, але, перш ніж він встиг збагнути, що ж робити далі, його затягли у вузький темний прохід між готелем і якимось темним будинком.

В глибині провулка, в тіні, Річард побачив чотири закутані в плащі фігури.

Д'харіанці дбайливо опустили Річарда на землю. Ледве його ноги знайшли опору, він схопився за меч. Солдати відійшли в сторону і прибрали руки за спину. Чотири фігури в плащах вийшли з тіні і рушили до Річарда.

Вирішивши, що втеча краще сутички, Річард не став діставати меч, а пірнув убік. Перекотившись через голову, він схопився на ноги і уперся спиною в холодну стіну будинку. Важко дихаючи, Річард накинув на голову капюшон плаща мрісвіза, і в мить ока плащ злився з каменем. Річард зник.