Стривожений, він озирнувся, серед безлічі лиць навколо не було ні одного знайомого. Меч Річард завбачливо приховав під плащем, щоб не привертати уваги. У всякому разі, всюдисущі патрулі не особливо ним цікавилися, хоча деякі д'харіанці поглядали на Річарда з таким виглядом, ніби відчували небезпеку, але не могли визначити її джерело. Річард прискорив крок.

Відчуття було досить слабким: ймовірно, переслідувачі трималися на відстані, і він не міг їх побачити. Але як же визначити їх у натовпі? Річард оглянув найближчі дахи, але нічого підозрілого не виявив.

На розі Річард зупинився і якийсь час спостерігав за натовпом, текучим вгору і вниз по вулиці, в надії помітити переслідувачів, але знову не знайшов нічого, що могло б його насторожити.

— Медовий пряник, мій пане? Річард обернувся і побачив мерзнучу за крихітним хитким столиком дівчинку в не по росту великому пальто. На вигляд їй було років десять-дванадцять, але Річард не був досвідчений у визначенні віку маленьких дівчаток.

— Що? — Дівчинка показала на столик.

— Медовий пряник. Їх випікає моя бабуся. Вони дуже смачні, запевняю вас.

Всього лише пенні. Будь ласка, купіть хоча б один, господарю мій! Ви не пошкодуєте.

Стара, що сиділа позаду дівчинки на коричневій ковдрі, розстеленій прямо на снігу, посміхнулася Річарду. Річард відповів легкою усмішкою, одночасно прислухаючись до своїх відчуттів і намагаючись визначити характер тривоги. Дівчинка і стара з надією чекали.

Річард ще раз оглянув вулицю і, глибоко зітхнувши, поліз в кишеню. Скачучи в Ейдіндріл, він за два тижні майже не зупинявся, щоб поїсти, і до сих пір відчував деяку слабкість. Але у нього були тільки срібні і золоті монети з Палацу пророків, і Річард сумнівався, що в мішку, залишеному в Палаці сповідниць, міг би знайтися хоч один пенні.

— Я не пан, — сказав він, ховаючи в кишеню всі гроші, окрім однієї срібної монети. Дівчинка показала на його меч.

— Той, у кого такий чудовий меч, може бути тільки шляхетним паном.

Стара перестала посміхатися. Не зводячи очей з меча Річарда, вона повільно піднялася на ноги.

Річард, квапливо прикривши плащем рукоять, поклав монету дівчинці в долоню.

— У мене не знайдеться вам здачі, пане, — пробурмотіла дівчинка, дивлячись на гроші. — Я навіть не знаю, скільки потрібно для цього дрібниці. Я ніколи не тримала в руках срібної монети.

— Я ж сказав тобі — я не пан. — Він посміхнувся дівчинці. — Мене звати Річард. Ось як ми вирішимо: ти візьми монету і вважай її платою вперед. А коли я знову пройду мимо, ти даси мені ще один медовий пряник, і так далі, поки монета не скінчиться.

— О, пане мій… тобто Річард, спасибі! Просяявши, дівчинка простягнула бабусі гроші. Стара уважно вивчила монету і зауважила:

— Незнайомої чеканки. Мабуть, ви приїхали здалеку.

Вона і не могла знать походження монети. Старий і Новий світи були роз'єднані більше трьох тисячоліть тому.

— Так, здалеку. Але срібло проте всюди срібло.

Стара подивилася на нього блакитними очима, з яких роки, здавалося, вимили весь колір.

— Взято або дано, мій пане? — Річард здивовано підняв брову, і вона пояснила. — Ваш меч, благородний пан. Ви його взяли, або він був вам вручений?

Стара пильно подивилася на нього, і Річард нарешті зрозумів, що вона має на увазі. Шукача призначав чарівник, але з тих пір, як багато років тому Зедд покинув Серединні Землі, меч перетворився на цінний трофей для злодіїв або тих, хто міг собі дозволити його купити. Фальшиві Шукачі створили мечу погану репутацію, їм не можна було довіряти. Вони користувалися магією меча в корисливих цілях, а не для того, до чого призначали його ті, хто наділив магією цей меч.

За багато років Річард став першим, хто був названий Шукачем Істини. Він розумів жахливу потужність магії і власну відповідальність. Він був справжнім шукачем.

— Його вручив мені Чарівник Першого Рангу. Я обраний, — неохоче відповів Річард. Стара зім'яла сукню на животі.

— Шукач, — видихнула вона беззубим ротом. — Хвала духам! Істинний Шукач!

Дівчинка, не розуміючи, про що йде мова, подивилася на монетку в руці бабусі й простягнула Річарду найбільший пряник. Річард з усмішкою взяв його.

Стара, нахилившись через стіл, запитала, знизивши голос:

— Ти прийшов, щоб позбавити нас від паразитів?

— В якомусь сенсі. — Річард спробував пряник і знову посміхнувся дівчинці.

— Правда дуже смачний.

Вона заусміхалася.

— Я ж казала! Бабуся робить кращі медові пряники на всій вулиці глашатаїв.

Вулиця глашатаїв. Нарешті він зумів вийти на потрібну вулицю. Повз ринок на вулицю глашатаїв, сказала пані Сандерхолт. Річард підморгнув дівчинці і відкусив від пряника ще шматок. — Що за паразити? — Запитав він стару. — Мій син і її мати, — вона очима вказала на дівчинку, — вирушили до палацу чекати, коли їм дадуть золото. Я казала їм: треба працювати, але вони відповіли, що я — вижила з розуму стара і якщо вони дочекаються, то отримають золота більше, ніж зможуть заробити своєю працею.