Невидимці вислизнути простіше, і краще втекти, ніж битися без надії на успіх. Ось він і втече — як тільки віддихаєтеся.

Четверо в плащах вийшли на світло. Плащі відкрилися. Темно-коричнева шкіра з ніг до голови облягала стрункі жіночі фігурки. На поясі у кожної жінки сяяла золота зірка в обрамленні дорогоцінних каменів.

Річард одразу впізнав ці зірки: занадто часто він втикався закривавленим обличчям в цю емблему Він завмер, забувши не тільки про меч, а навіть про те, як дихати.

Охоплений панікою, він бачив лише символ, який був йому так добре знайомий.

Морд-Сіт.

Жінка, яка йшла попереду, відкинула капюшон. У неї було довге світле волосся, заплетене в косу. Її блакитні очі ковзали по стіні в пошуках Річарда.

— Магістр Рал? Магістр Рал, де… Річард зморгнув.

— Кара?

Він перестав зосереджуватися, і плащ знову став чорним. Кара побачила Річарда, і в цю хвилину на них обрушилася небо.

Грізно ричачи і ляскаючи крилами, виблискуючи величезними іклами, Гратч приземлився між Карою і Річардом. Солдати вихопили мечі майже миттєво, але куди їм було змагатися з Морд-Сіт у швидкості. Клинки ще не вийшли з піхов, а жінки вже стискали в руках ейджі. Хоча на вигляд ейдж здавався лише тонким червоним стерженьком, Річард знав, яке це могутня зброя. Колись Річарда «навчали» з його допомогою.

Він кинувся до гара і відкинув його до дальньої стіни, але гар знову перелетів через нього і знову приготувався кинутись на ворогів.

— Стійте! Всім стояти!

Шестеро людей і один гар завмерли — Річард ричав на всю міць своїх легенів.

Він поняття не мав, хто вийде переможцем у цій сутичці, але не мав ні найменшого бажання з'ясовувати. Скориставшись загальною розгубленістю, він встав перед Гаром і виставив перед собою руки.

— Гратч — мій друг. Він всього лише хотів захистити мене. Стійте, де стоїте, і він вас не зачепить.

Гратч обхопив Річарда волохатими лапами і притиснув до свого рожевого живота.

По провулку гулко рознеслося задоволене бурчання, повне ніжності, хоча при цьому в ньому виразно проступали застережливі нотки.

— Магістр Рал, — тихо промовила Кара, а солдати прибрали мечі у піхви. — Ми тут теж для того, щоб захищати вас.

Річард вивільнив одну руку.

— Все в порядку, Гратч. Це мої друзі. Ти все зробив правильно і спасибі тобі, але зараз, будь ласка, заспокойся.

Гратч закурликав — це означало, що він задоволений. Річард велів Гратчу слідувати за собою, але намагатися не потрапляти нікому на очі. І Гратч блискуче виконав доручення. Річард і сам не бачив його, поки гар не обрушився на них зверху.

— Кара, як ви тут опинилися?

Кара шанобливо торкнулася руки Річарда і, здавалося, була здивована міцністю його м'язів. Вона посміхнулася.

— Навіть сам Даркен Рал не вмів ставати невидимим. Він міг керувати тваринами, але стати невидимкою — ні.

— Я не керую Гратчем. Він мій друг. І я зовсім не… Кара, що ви тут робите?

Здавалося, її поставило в тупик це питання.

— Охороняємо вас.

— А вони? — Річард вказав на солдатів. — Вони говорили, що збираються мене вбити.

Солдати стояли не рухаючись, немов два могутніх дерева.

— Магістр Рал, — промовив один з них. — Ми швидше помремо, ніж дозволимо комусь вбити вас.

— Ми вас майже наздогнали, коли ви зчепилися з цими хлюстами на конях, сказала Кара. — Я наказала Ігану з Докасом витягнути вас звідти, але без бійки, інакше ви могли б постраждати. Ці люди не повинні були здогадатися, що ми хочемо вирвати вас з їх рук, інакше б вони спробували вбити вас. Ми не хотіли ризикувати вашим життям.

Річард глянув на двох світловолосих д'харіанських солдатів. Темнокоричневі обладунки сиділи на них як влиті, щільно обтягуючи могутні тіла. На грудях у кожного красувалася велика буква «Р», а під нею — перехрещені мечі.

Один із солдатів — Річард не знав, Докас або Іган, — кивнув, підтверджуючи те, що сказала Кара. Оскільки Кара та інші Морд-Сіт два тижні тому допомогли Річарду здобути перемогу над Ралом Даркеном, він був схильний вірити їй.

Річард надав Морд-Сіт свободу, але, отримавши її, вони вважали за краще стати особистою охороною Магістра Рала і віддано захищали його. Річард вже зневірився змусити їх змінити рішення.

Одна з жінок тихо окликнула Кару і кивком вказала на вулицю, де вже почали скупчуватися цікаві. Втім, одного погляду д'харіанських солдатів було досить, щоб роззяви заспішили геть.

Кара схопила Річарда за плече.

— Тут небезпечно — уже. Ходімо з нами, Магістр Рал.

Не чекаючи відповіді, вона підштовхнула його в тінь і відчинила віконниці на одному з вікон. Річард жестом заспокоїв Гратча і слідом за Карою поліз у вікно. У кімнаті, куди вона його привела, стояв покритий пилом стіл з трьома свічками, кілька лавок і стілець. У кутку лежали пожитки.

Гратч склав крила і теж примудрився протиснутися слідом. Він тримався біля Річарда, спокійно спостерігаючи за іншими. А ті, взявши до відома, що гар — друг Річарда, здавалося, зовсім перестали турбуватися, що знаходяться в суспільстві хижого звіра.