Після перенесеного шоку та жаху Дженнсен відчувала себе непогано. Навіть нав'язливий голос говорив тепер звідкись здалеку. Через деякий час після чергової пригоди дівчина з подивом усвідомлювала, що вона здійснювала, і дивувалася можливості виносити таке на власних плечах.

Пройшовши черговий коридор, вони виявили кілька дюжин солдат, що стовпилися в напівтемряві маленької кімнати — закривавлених, але живих.

З ними були чотири сестри і Джеган, задиханий, проте міцно тримаючий в руках закривавлений меч. Дженнсен підбігла і зустрілася з ним поглядом. В чорних очах імператора не було ні страху, ні горя, які очікувала побачити Дженнсен, — тільки лють і рішучість.

— Ми вже дуже близько, дівчинко. Не втрать той ніж і не прогав свій шанс.

Себастян вирішив перевірити інші двері і розставити охорону. Кілька людей, підкоряючись його мовчазним жестам, кинулися в різні боки.

— Ваше превосходительство, нам потрібно вибиратися звідси.

Джеган похмуро глянув на Дженнсен:

— Ти в своєму розумі?

— Нас тут рознесуть на шматочки! Тут всюди мертві солдати. І навіть сестри з розпоротими животами…

— Подумаєш, магія! — Люто посміхаючись, сказав він. Дженнсен не відповіла на цю посмішку:

— Ваше превосходительство, ви повинні вибратися звідси перш, ніж вас уб'ють.

Посмішка зникла, змінившись лютою злобою.

— Це війна! Як ти думаєш, що таке війна? Війна — це смерть. Зараз вони вбивають нас, але я поверну їм борг із лихвою! Якщо у тебе кишка тонка, то чому б тобі і не втекти, підібгавши хвіст? Але більше я ніколи не попрошу тебе про допомогу.

Дженнсен хитнула головою:

— Я не втечу. У мене є причина, щоб залишитися тут. Мені хочеться лише одного: щоб ви пішли звідси.

Щоб Орден не втратив ще й вас слідом за братом Наревом.

Імператор спалахнув від огиди:

— Телячі ніжності!.. — Він повернувся до своїх людей. — Половина — взяти кімнату праворуч. Решта — залишитися зі мною. — Джеган махнув мечем перед лицями чотирьох сестер. — Дві зі мною, дві з ними. І не розчаровуйте мене.

Після цього солдати і сестри розділилися на дві групи. Половина відправилася в кімнату праворуч, а інша пішла за імператором. Себастян зробив жест Дженнсен, дівчина приєдналася до нього, і вони рушили по задимленому залу слідом за імператором.

— Ось вона! — Заревів Джеган. — Тут! Сюди! А потім пролунав настільки потужний вибух, що підлога зникла з-під ніг Дженнсен, і вона розтягнулася на весь зріст. Приміщення наповнилося полум'ям, оскільки понеслися по повітрю, відскакуючи від стін. Схопивши дівчину за руку, Себастян встиг сховатися в глибокій ніші. Потік летячих уламків пронісся мимо.

Люди в залі волали від болю. Від цих криків у Дженнсен по спині поповзли мурашки. Слідом за Себастяном дівчина рвонулася крізь густий дим туди, звідки лунали стогони. У задимленому залі практично нічого не було видно, проте незабаром вони наткнулися на людські тіла. Деякі солдати були ще живі, але перебували в такому стані, що було ясно: довго вони не протягнуть. Агонія їх була страшна.

У пошуках імператора Дженнсен і Себастян пробиралися по місцю кривавої різанини, по коліно усипаному уламками меблів. І, нарешті, серед розбитого паркету, перевернутих стільців і розщеплених столів виявили його.

Стегно Джегана було розрізано до кістки. Поруч, притиснувшись спиною до стіни, стояла сестра.

— О Творець, прости мене… О Творець, прости мене… — шепотіла вона тремтячими губами. Побачивши ввійшлих, вона прошепотіла: — Будь ласка, допоможіть мені…

З її носа забулькала кривава піна.

Сестра стояла зовсім близько до імператора. Мабуть, вона захищала Джеганя чарівним екраном, що відбивав будь-які летячі предмети, і тим врятувала йому життя. А тепер сама билася в смертельній агонії.

Себастян поліз під плащ, дістаючи щось. Злетіла сокира. З гучним звуком лезо врізалося в стіну і завмерло. Голова сестри зі стуком впала на підлогу і покотилася по курному щебеню.

Себастян ривком висмикнув сокиру зі стіни. Повертаючи її на місце, він зустрівся поглядом з Дженнсен. Та з жахом дивилася в його холодні блакитні очі.

— Якби ти опинилася на її місці, тобі б захотілося, щоб я звільнив тебе від таких страждань?

Дженнсен не могла ні відповісти йому, ні вгамувати тремтіння. Вона повернулась і впала на коліна поруч з Джеганем. Вона знала, наскільки сильний біль той повинен відчувати, але імператор, здавалося, навіть не помічав зяючої рани, хоча і знав, що користі від ноги тепер мало. Рукою він намагався з'єднати краї рани, але кров продовжувала литися струмком. Дженнсен не вміла зцілювати і не знала, що в такому випадку потрібно робити. Одне було ясно: потрібно негайно зупинити кров.