На спину дощем посипалися дрібні камінчики і тріски. Голова закрутилася.

Голос примушував її негайно піднятися, але світ перед очима звузився до крихітної точки, ніби вона дивилася крізь хитку трубу. І не було сил навіть відкашлятися від пилу, що забив рот.

Нарешті, застогнавши, Дженнсен змусила себе встати. Зір швидко повертався. Кашляючи і чихаючи, вона спробувала віддихатися. Права нога була затиснута уламками, але, здається, ціла. Після деяких зусиль її вдалося вивільнити.

І тут Дженнсен виявила, що в руках у неї нічого немає. Ніж зник. Вставши на карачки, вона, як божевільна, стала розривати уламки дерева та штукатурки, обривки драпіровок, розкидаючи їх на всі боки. Потім помацала рукою під перевернутим столом.

І намацала кінчиками пальців щось гладке. Провела по ньому рукою, поки не натрапила на вигравірувану літеру «Р». Крякнувши від зусиль, вперлася плечем в ніжку стола. Зі скрипом, кришиться сміття на підлозі, він трохи підсунувся. Після довгих зусиль Дженнсен вдалося, нарешті, звільнити ніж.

Коли вона піднялася на ноги, чарівника вже й слід прохолов. Тим не менше вона вирушила шукати його. Коли дівчина дісталася до місця перетину коридорів, всі вони виявилися порожні. Дженнсен понеслася туди, куди, як їй здалося, пішов старий, заглядаючи в двері, перевіряючи ніші, відсуваючи важкі завіси…

Звідкись здалеку долинули голоси солдатів, що закликали слідувати за ними. Вона спробувала розчути серед них голос Себастяна, проте його не було. Раз у раз лунали громоподібні звуки — це спрацьовувала магічна зброя. Іноді здригався весь палац, чулися гучні стогони вмираючих.

Дженнсен пішла на звук, намагаючись знайти людей, постраждалих від чарівного вогню, але їй попадалися лише порожні зали і коридори. У деяких лежали мертві солдати. Було неможливо сказати, чи став винуватцем їх загибелі чарівник.

Десь недалеко пробігли солдати. Тупіт їх чобіт гулко відлунював у коридорах. Нарешті почувся голос Себастяна:

— Туди! Це вона!

Дженнсен добігла до кута і звернула в зал, звідки їй почувся голос Себастяна. Звук її кроків тонув у м'якому зеленому килимі з золотими китицями, розстеленому на всю довжину величезного приміщення. За контрастом із зруйнованими залами тут було особливо чудово. Розташоване високо під стелею вікно висвітлювало колони з білого мармуру з чорними прожилками, що стали мовчазними свідками її стрімкого бігу.

Палац являв собою лабіринт коридорів, залів і невеликих кімнат. У деяких стояли вишукані меблі, декоровані в приглушених тонах. В інших килими, стільці і драпірування являли собою буйство фарб.

Вся увага дівчини була зосереджена на тому, щоб не заблукати, проте вона відзначала дивно прекрасні інтер'єри. Палац уяввлявся дівчині величезним лісом, і вона запам'ятовувала прикмети, щоб потім можна було знайти шлях назад. Адже треба буде ще допомогти імператору Джеганю.

Дженнсен мчала по широкому коридору, по обидва боки якого розташовувалися ніші, в яких стояли вишукані скульптури. Відкривши величезні позолочені двері, дівчина увірвалася в просторий зал. Двері з гуркотом зачинилися, в сусідній кімнаті почулося відлуння. Розмір і пишність залу змусили Дженнсен на мить забути про все. Величезна куполоподібна стеля була розписана фігурами в мантіях. Трохи нижче купол обрамляла анфілада круглих вікон, які яскраво освітлювали зал. З одного боку стояв напівкруглий поміст, на якому розташовувався витончений різьблений стіл і крісла. Перекриті арками проходи по периметру залу відкривалися на сходи, що вели на балкони, обгороджені різьбленими поручнями червоного дерева.

По тому, наскільки вражаючою була архітектура залу, Дженнсен зрозуміла, що саме звідси Мати-сповідниця правила Серединними Землями. Сидячі місця на балконах напевно призначалися для відвідувачів або почесних гостей, що спостерігали за засіданнями.

Між колон на протилежній стороні залу промайнув якийсь чоловік. І в ту ж мить через двері праворуч в зал вихором увірвався Себастян. Його супроводжувала група солдатів.

Себастян підняв меч:

— Ось вона!

Стратег імператора насилу переводив подих, а його блакитні очі палали люттю.

— Себастян! — Кинулася до нього Дженнсен. — Ми повинні вибиратися звідси! Ми повинні відвести імператора в безпечне місце! З'явився чарівник, сестра загинула. Він один, поспіши!

В зал продовжували вриватися люди — темна маса, дзвенячи кольчугами і брязкаючи зброєю, розподілилася по периметру величезного залу подібно до вовків, що оточують оленя. Себастян махнув мечем:

— Спочатку я візьму її. Джеган отримає хоча б Мати-сповідницю.

Дженнсен простежила напрямок його погляду і побачила високу жінку, одягнену в грубий лляний світло-жовтий балахон. Її чорне з сивиною волосся, підстрижене на рівні широких вилиць, було розчесане на прямий проділ.

— Ти Мати-сповідниця, — заревів Себастян, пронизуючи жінку поглядом.

Дженнсен навіть відсахнулася:

— Як Мати-сповідниця?..

Вона уявити собі не могла, що лорд Рал одружився на жінці, яка годиться йому в матері.

— Себастян, що ти бачиш?

Себастян подивився на Дженнсен з роздратуванням:

— Матір-сповідницю.

— Як вона виглядає? Що на ній надіто?

— Вона одягнена, як завжди, в білу сукню, — збуджено промовив він. — Невже ти її не бачиш?

— Красива сучка, — з посмішкою зауважив стоячий поруч солдат, не в силах відвести погляду від жінки на іншому кінці залу. — Але її отримає тільки імператор.