— Спасибі, Алессандра. Дуже люб'язно з твого боку дозволити мені помолитися перед їжею.

— Люб'язність тут ні при чому, — хмикнула та. — Просто від цього ви швидше поїсте, і я зможу піти зайнятися іншими справами.

Енн кивнула, радіючи з того, що відчула Творця в своєму серці.

Що будемо робити? — Пошепки поцікавився Морлі. — Цить! Я над цим думаю! — Несан почухав за вухом.

Несан уявлення не мав, що робити, але не хотів признаватися в цьому Морлі. Те, що Несан привів їх туди, куди вони хотіли, справило на Морлі велике враження. І тепер він вважав, що Несан завжди все знає.

Хоча нічого особливого Несан і не зробив. Весь цей час вони головним чином швидко їхали. Маючи ту величезну суму, що видав їм Далтон Кемпбелл, вони не зустрічали ніяких труднощів в дорозі. Заробляти собі на прожиття їм не довелося — Їжу вони купували. І майструвати нічого не було потрібно — все необхідне вони теж могли купити.

Несан давно засвоїв, що гроші сильно полегшують існування. Вирісши на вулицях Ферфілда, він знав, як заховати гроші так, щоб їх не вкрали, не виманили і не випросили. Він обходився з грошима дуже акуратно, не витрачав їх ні на помітний одяг, ні на що-небудь інше, через що їх з Морлі могли порахувати людьми багатими і оглушити ударом по голові, а то й убити.

Єдиним сюрпризом виявилося те, що всім було наплювати, що вони хакенці. Більш того, ніхто про це й не підозрював. Люди поводилися з ними як з рівними, вважаючи їх ввічливими юнаками.

Несан не піддавався вмовлянням Морлі напиватися в трактирах, бо це — кращий спосіб показати розбійникам, що у них є гроші. Тому Несан зазвичай просто купував пляшку, яку вони з Морлі забирали з собою і, влаштовуючись на ніч у якомусь прихованому місці, розпивали на двох. На початку своєї подорожі вони так поступали частенько. Випивка допомагала Несану забути, що всі вважають, ніби він згвалтував Беату.

В одному містечку, яке вони проїздили, Морлі захотів витратити трохи грошей на повій, але Несан вчинив опір. Правда, в кінці кінців він здався і відпустив Морлі: все ж гроші належали і Морлі теж. Несан же зволів почекати приятеля за містом, охороняючи коней і пожитки. Він знав, що іноді траплялося в Ферфілді з приїжджими, що відправилися до повій.

Повернувшись Морлі, посміхаючись, сказав, що тепер його черга постерегти, а Несан нехай теж піде нанесе візит небудь дамі. Спокуса була досить великою, але сама думка про це приводила Несана в тремтіння. У той самий момент, як Несан подумав, що набрався хоробрості, він раптом уявив, як жінка його висміє, і у нього знову затремтіли жижки і спітніли долоні. Так, звичайно, вона напевно його висміє.

Морлі-то он який здоровий, сильний і мужній. Над Морлі жінки сміятися не стануть. А над ним, Несаном, Беата вічно сміялася. Несану не хотілося, щоб якась зовсім чужа жінка сміялася, коли він роздягнеться, над його худою фігурою.

Подумавши, Несан вирішив, що заради повій не варто ризикувати свободою і витрачати гроші. Він не знав, скільки піде грошей, поки вони з Морлі доберуться до потрібного місця, і боявся, що занадто рано залишиться без гроша. Морлі, сказавши, що даремно він упускає свій шанс, обізвав його дурнем. І тільки про це і говорив весь наступний тиждень. Несан вже почав шкодувати, що не пішов тоді до повії — хоча б заради того, щоб Морлі заткнувся.

Як виявилося, через гроші він турбувався даремно. Друзі витратили зовсім трохи в порівнянні з тим, що у них було. Гроші допомогли прискорити подорож. Гроші дозволяли міняти коней і їхати далі, не піклуючись про те, щоб дати коню відпочити.

Морлі похитав головою:

— Проробити такий шлях, щоб застрягти буквально в двох кроках від мети!

— Цить, я сказав! Хочеш, щоб нас спіймали?

Морлі заткнувся, чухаючи щетину. Несан пошкодував, що у нього на підборідді росте всього пара волосків. У Морлі вже майже борода виросла. Іноді Несан відчував себе мало не дитиною в порівнянні з широкоплечим, зарослим щетиною Морлі.

Несан спостерігав за патрулюючими стражниками. Іншої дороги, крім як через міст, не було. Про це йому ще Франка розповідала, і ось тепер він переконався на свої очі. Їм необхідно якимось чином проїхати по мосту, інакше шляху кінець.

Дивний шепочучий вітерець скуйовдив Несану волосся. Юнак здригнувся.

— Що він, по-твоєму, робить? — Прошепотів Морлі. Несан примружився, намагаючись розгледіти краще. Схоже, один із охоронців забирався на кам'яний парапет моста. У Неса відвисла щелепа.

— Добрі духи! Ти бачив?!

— З чого це він?! — Ахнув Морлі.

Навіть на відстані Несан почув крики солдатів, які рвонули до парапету і заглядали вниз.

— Очам не вірю! — Видихнув Морлі. — Чому він стрибнув?

Несан похитав головою. Він уже зібрався заговорити, коли інший солдат заліз на парапет на протилежній стороні мосту.

— Дивись! — Вказав Несан. — Он ще один!

Солдат розкинув руки, ніби обіймаючи повітря, і кинувся в безодню.

Коли солдати метнулися на іншу сторону, вже третій солдат стрибнув в обійми смерті. Божевілля якесь! Несан, лежачи на животі, дивився — і не вірив своїм очам.