Він довіряв міністру не більше Келен. Із самих перших розмов про Андер її неприхована ворожість до цієї країни відбилася і на сприйнятті Річарда. І міністр культури не зробив нічого, щоб поліпшити первісне враження, але лише додав вагомості безсторонній інформації Келен.

— Ось, — постукав по сторінці Річард. — Ось воно знову.

Келен заглянула на сторінку. І гірко зітхнула, побачивши назву: Вестбрук.

— Написане тут підтверджує те, що ми знайшли раніше, — сказав Річард.

— Я знаю це місце. Маленьке містечко. Вельми непримітне, наскільки я пам'ятаю.

Річард підняв руку і жестом покликав літню бібліотекарку. Та негайно заквапилася до них.

— Так, Магістр Рал? Чим можу допомогти?

— Пані Фіркин, ви сказали, що добре знаєте історію Андера.

— О так! Це моя улюблена тема.

— Бачте, я виявив в декількох місцях згадку про містечко, іменоване Вестбрук. Написано, що там мешкав Йозеф Андер.

— Так, це так. Це біля підніжжя гір. Над долиною Наріф.

Келен вже про це говорила, але було приємно дізнатися, що бібліотекарка не намагається надурити їх або щось приховати.

— А там що-небудь залишилося після нього? Що-небудь, що йому належало?

Андерка радісно заусміхалася, задоволена, що сам Магістр Рал хоче дізнатися про Йозефа Андера, чиє ім'я носить її країна.

— Ах, ну звичайно! Маленька капличка Йозефа Андера. Там можна побачити навіть стіл, за яким він колись сидів, і ще ряд дрібних предметів. Будинок, в якому він жив, згорів буквально днями. Моторошна була пожежа! Але деякі речі вдалося врятувати, тому що їх на час ремонту перенесли в інше місце. Бачте, там протік дах, і вода руйнувала речі. Вітер зірвав місцями черепицю. А гілки дерева — вважають, що гілки, — вибили вікно. Був шквальний вітер і сильна злива, і вода залилася всередину. Постраждали дуже багато безцінних речей, що належали Андеру. А потім почалася пожежа — народ вважає, що від блискавки, — і будинок згорів дотла. Але деякі речі вдалося врятувати, як я вже сказала, тому що їх на час ремонту перенесли в інше місце. Ще до пожежі. І тепер ці речі виставлені на загальний огляд. Можна побачити навіть той самий стілець, на якому він сидів. — Бібліотекарка нахилилася поближче. — Але, по-моєму, цікавіше всього кілька його уцілілих рукописів.

— Рукописи? — Стрепенувся Річард. Ведетта закивала сивою головою.

— Я їх всі читала. Нічого особливо важливого. Просто замітки про гори, біля яких він жив, про місто і про деяких знайомих йому людей. Нічого важливого, але все одно цікаво.

— Зрозуміло.

— У всякому разі, не таке важливе, як те, що зберігається у нас тут.

Тепер Річард був весь увага.

— І що-ж це?

— У нас в сховищі є кілька його рукописів, — махнула вона рукою. — Його листування, договори, книги, де він записував свої думки. Хочете подивитися?

Річард постарався не видати своєї зацікавленості. Він не хотів, щоб хто-небудь здогадався, що він шукає. Саме тому він і не став відразу просити нічого певного.

— Так, це було б цікаво… Мене завжди цікавила… Історія. Я охоче подивився б його рукописи.

Тут він одночасно з Ведеттой Фіркин помітив, як хтось піднімається по сходинках. Гонець. Річард вже бачив безліч гінців, одягнених абсолютно однаково. Рудоволосий чоловік побачив, що пані Фіркин розмовляє з Річардом і Келен, і почав чекати, тримаючись осторонь, заклавши руки за спину.

Річард не хотів при гінцеві продовжувати бесіду про рукописах Йозефа Андера.

— Чому б вам не поговорити з ним? — Запитав він пані Фіркин, кивнувши на гінця.

Бібліотекарка вклонилася, віддаючи належне його терпінню.

— Тоді прошу вибачити, я ненадовго. Келен закрила книгу і поклала на ті, з якими вже ознайомилася.

— Річард, нам пора йти. У нас зустріч з Директорами і деякими іншими особами. Якщо хочеш, повернемося потім.

— Вірно, — зітхнув Річард. — Принаймні нам не потрібно знову зустрічатися з міністром. Ще одного бенкету я не витримаю.

— Упевнена, міністр теж буде вельми радий, що ми відхилили запрошення. Вже не знаю чому, але ми з тобою, схоже, весь час якимось чином псуємо такого роду зборища.

Річард погодився і пішов кликати Дю Шайю. Пані Фіркин повернулася в той момент, коли Дю Шайю встала.

— Я із задоволенням знайду книги і принесу зі сховища, Магістр Рал, але мені потрібно ненадовго відлучитися. Не могли б ви трохи почекати? Я скоро. Впевнена, рукописи Йозефа Андер вам сподобаються. Дуже небагатьом надається можливість їх побачити, але для таких знатних осіб, як ви і Мати-сповідниця, я…

— Відверто кажучи, пані Фіркин, я охоче подивився б ці книги. Однак зараз нас чекають переговори з Директорами. Чи можу я повернутися сюди пізніше?

— Звичайно, — посміхнулася жінка похилого бібліотекарка, склавши руки. — За цей час я якраз відшукаю і дістану їх. До вашого повернення книги будуть вас чекати.

— Велике вам спасибі. Мати-сповідниця і я, ми дуже хочемо побачити настільки рідкісні книги. — Річард помовчав і додав: — І, пані Фіркин, я б порадив вам насипати цьому ворону трошки насіння. Нещасне створіння виглядає досить жалюгідно.